Збірка "Чекання"

Кладовище

Похилений хрест, як підбите крило,
Скупа епітафія, прізвище й дати.
Холодний граніт і зів’яле зело,
І розпач із присмаком вічної втрати.

І спокій.
              І тиша.
                            Палаючий клен,
Що листям багрянить стежину.
І сумно рябіє від доль та імен,
Смерть дихає холодно в спину.

Тут весен квітучих ніколи нема.
Одна лише осінь, одні листопади.
І спокій.
              І тиша.
                            І сиза пітьма...
Упасти б на землю — й ридати.

І — «Вічная пам’ять»...
              Та що з неї тим,
Для кого скінчилося літо.
Все наскрізь пропахло полином гірким,
І нам десь тут місце «забито».

Тут іноді згадують Боже ім’я:
«Хай царство небесне їм буде...»
Та тільки чому так ридає сім’я?
Чом розпач закрався у груди?

Не знайдене небо було за життя —
На цвинтарі годі й шукати.
Навіщо Ісусу могильне сміття —
Життя ж пожаліли віддати.

Хрустить під ногами не листя, а біль, —
І мрії сховала могила.
Зійшлися стежини життя звідусіль —
Скінчився політ, бо підрізані крила.

... За цвинтарем села розкинулись ген,
І ллється проміння в блакитну долину.
А тут — вічний спокій...
                     Всихаючий клен,
Що вже не багрянить стежину...