Мовчазні діалоги

Адам. Вигнанець

Вигнали.
Вигнали з раю.
Господи, боляче ж як!
Знаю: згрішив я…
Я каюсь…
Як тепер жити?
Та просто ніяк…

Соромно…
Холодно… Сиро…
Єва затято мовчить.
Ніби обрізані крила.
В грудях зболіло
Доля сирітська гірчить.

Плачеш, Адаме?
Це вперше.
З часом ти звикнеш до сліз.
І, для Едему померши,
Йтимеш до звершень,
Щоби
           скотитися вниз.

Вигнали…
Рай зачиняють…
Тільки чи справді то так?
Чи ж то не ти виганяєш
Бога
          з сердечного
                                  раю,
Волю зібгавши в кулак?

Вигнали.
Вигнали Бога,
Рай залишивши собі.
Тільки —
            в нікуди дорога
З раєм без Бога,
Тільки —
              стежини криві.

Пізнє прозріння,
              й достоту
В прірву упав небокрай.
Вкритий будяччям, осотом,
Зрошений кров’ю і потом
Власнопосаджений рай.