Мовчазні діалоги

Христос. Найболючіша смерть

Він помирав.
          Один.
                    Стражденний.
                                        Збитий.
Вжахнулось сонце. Впала хижа ніч.
Йому б ще жити, жити й жити!
І дарувати милість навсібіч.

Йому б нести ще клаптики надії:
Он скільки ще зболілих та калік.
Ще у скількох душа без світла скніє.
Який же Він був добрий чоловік!

Та Він вмирав.
          Один.
                    Один на світі.
Пекельно-чорна падала вуаль.
А серце билось в грудях, наче в кліті:
Воно вже чує списа гостру сталь.

Але не спис підпер Йому легені,
І не вінок уразливо пече,
Ні вигуки жорстоко-навіжені,
Ні ненадійне другове плече.

Йому болять майбутні всі століття,
Що розіпнуть уже не просто плоть:
Плювати в душу будуть і щомиті
На нову смерть без жалю поведуть.

Вмирати буде у серцях жорстоких,
В байдужості, упертості людській,
Коли гріхи колоти будуть в боки,
Як знов Голгофа — й Він вмира на ній.

Коли забудуть істинні дороги,
Коли зневажать жертвенну любов,
Коли у Ньому світ відкине Бога,
Він помирати буде знов і знов,

В серцях байдужих вкотре розіп’ятий,
Розмінений на грішні бариші...

Не так жахливо на хресті вмирати:
Найбільш болюче вмерти у душі...