Мовчазні діалоги
Бурштинові сльози
Смереки плакали.
Чи то від болю, чи від образ.
А може, просто захотілося поплакати?
І стікали
по лускатому тілу сльози,
І капали
на землю жовто гарячим вогнем,
І ховалися
сонячними крапельками поміж корінням,
І лежали
там довгі роки та століття.
І застигав
смерековий смуток,
І твердів,
стаючи каменем…
Коштовним каменем.
Бурштиновим…
Бурштинові сльози.
Таємничі, як іскорки вічності,
Чисті, як травневі роси,
Золотаві, як перший промінчик ранку,
Грайливі, як веселка,
Але — камінні…
Господи! Дай мені сльози
Не бурштинові,
а просто солоні,
Не коштовні,
а просто щирі,
Не сонячно-веселкові,
а просто сердечні,
Не холодно-мертві,
а живі та гарячі, —
Сльози покути
і сльози вдячності.
|