Мовчазні діалоги

Бурштинові сльози

Смереки плакали.
Чи то від болю, чи від образ.
А може, просто захотілося поплакати?

І стікали
        по лускатому тілу сльози,
І капали
        на землю жовто гарячим вогнем,
І ховалися
        сонячними крапельками поміж корінням,
І лежали
        там довгі роки та століття.
І застигав
        смерековий смуток,
І твердів,
        стаючи каменем…
Коштовним каменем.
Бурштиновим…

Бурштинові сльози.
Таємничі, як іскорки вічності,
Чисті, як травневі роси,
Золотаві, як перший промінчик ранку,
Грайливі, як веселка,
Але — камінні…

Господи! Дай мені сльози
Не бурштинові,
а просто солоні,
Не коштовні,
        а просто щирі,
Не сонячно-веселкові,
        а просто сердечні,
Не холодно-мертві,
        а живі та гарячі, —
Сльози покути
і сльози вдячності.

Назад

 

   "  "