Мовчазні діалоги

Мої дороги

Шляхи лягли, як борозни на полі, —
Життям продерті шрами на душі.
Як вартові, стоять уздовж тополі,
Одягнуті в зелені кунтуші.

Мої стежки — у травах на роздоллі,
Мов гріють боки звивисті вужі.
То рівним степом тягнуться поволі,
То серпантином крутять віражі.

Той шлях не раз під ноги сипав солі,
В лице жбурляв сніги, немов ножі.
То вів у весни, де на видноколі
Купались в небі блискавки-стрижі.

Я раб дороги. Хоч би крихту волі!
Упасти в придорожні спориші.
Та треба йти. І треба грати ролі,
Які тобі не завжди до душі…

І як дороги раптом стануть кволі,
А збиті ноги — втомлено-чужі,
Я з вічністю в дитячо-чистій льолі
Зустрінуся на дальнім рубежі.

Десь на узбіччі кину давні болі,
Струшу з повік порожні міражі,
Подякую Всевишньому та долі,
Що довели до мрійної межі.

Назад

 

   "  "