Мовчазні діалоги

Поет

Останню крапку втиснута в папір,
Остання думка вирвалась на волю.
Вплелись в рядки і велич сивих гір,
І хлібна тиша батьківського поля.

Поет схиливсь на зморене чоло:
Його душа в прекрасне зазирнула.
Його єство рядками проросло,
Його думки житами забуяли.

О, як пекли у грудях ці рядки!
Як боляче виношувались рими!
О, як в політ просилися думки,
Як проростали в серці невмолимо!

В душі лавина образів, як вир,
В ранкових росах просяться скупатись.
…Поет бере змережений папір,
Немов дитя уперше юна мати.