Мовчазні діалоги
* * *
В січневих морозах гартується поле.
Втирається снігом озиме стебло.
Життя не зупиниш зимою, відколи
Насінням добра у борознах долі
На щастя і біль проросло.
Розтануть сніги і оголять посіви.
В зелене буяння громи упадуть.
Зведеться життя молоде і красиве,
Ранкові прокотяться зливи,
А там вже й джмелі загудуть...
Ростиме, вбиратиме соки землиці.
Стебло обганятиме днів часоплин.
І теплої ночі під блиском зірниці
Здивовано визирнуть лиця
Маленьких зернин...
Червневі світанки обмиють росою
Ще юне колосся. Запахнуть меди...
І будуть дощі, і гроза за грозою,
І життя стане злою грою...
Та потрібно-таки рости.
Гартоване снігом, дощем та громами,
Зародить життя у серпневій імлі…
Людино!
Зростай же рясними ланами,
Життя збагативши хлібами,
Щоб світ на добро не змалів.
|