Мовчазні діалоги

Оптимістично після 50-ти

Я вже не той...
І сили вже не ті.
Й чомусь у небі менше сині.
Весна загрузла у сльоті,
Сльоті осінній...

Юначі мрії
плачуть кошеням:
Не всі вони сп’ялись на ноги...
Вже не радію до нестям
Новим дорогам...

Життя іде.
І все — по низхідній...
І шурхотить опале листя...
І дощ по вулиці брудній...
і ніч імлиста...

Я вже не той...
І все ж таки —
ще той!
Це мрії стали просто зрілі.
А мій здорослений герой
Іти ще в силах.

Я все ще той!
Я все-таки ще йду.
Ті ж самі зоряні польоти.
Учуся цілити в біду
у Дон-Кіхота.

Вже не дитя.
А втім... таки дитя.
Бо на життя дивлюсь, як вперше.
Радію ранкам до безтям,
З роси воскресши.

Літаю в снах.
А вдень — і вище хмар.
А ще — і досі! — в казку вірю.
І бачу, як старий ліхтар
летить у вирій.

Іду в поля,
розсіюю жалі.
І випасаю в небі зорі.
Збираю крики журавлів
в нічнім просторі...

Стрічаю день.
Благословляю ніч.
Живу — у двох тисячоліттях.
Цей вік — як згусток протиріч
у антисвіті.

Життя іде.
Іде по висхідній,
ламає всі стереотипи.
І жне мої посіви мрій,
і сміх,
і схлипи...