Мовчазні діалоги

* * *

Цілий вечір онук захоплено
На комп’ютері малював:
Старий тин і бабуся згорблена,
За хатиною — в рясці став.

Із натхненням курсором впевнено
На екрані наводив лад.
Вже палітрою поле встелено,
Крихти-пікселі* ставить в ряд.

І лягали вони узорами,
Немов хрестики в полотно.
Загорялись на небі зорі,
Заглядаючи у вікно.

Дивувалася збоку бабуся,
А думки — в молоді літа,
Де стіна, ясенове брусся,
Монітором її була.

А на ній — рушники веселкою,
Вишиванок — неначе Лувр.
Вечорами дружила з голкою,
Що зривалася на алюр.

Полотно засівала хрестиком
І співала свої пісні…
І неслися у казку вершники
По хрещатому полотні.

Пронесли крізь життя світлі мрії,
Де у вічність дивилось вікно.
…Та спіткнулись її воронії
Об комп’ютерне полотно.

Рушники потоптали вишиті,
Що для внуків своїх берегла,
Що на них залишились вибиті
Сторінки її роду й села.

Де, як в камені вічнім, висікла
Свою долю щасливо-гірку.
…Вишивають онуки пікселі
На комп’ютерному рушнику.

*) Піксель — неподільний елемент (здебільшого квадратної форми), з яких складається зображення на екрані комп’ютера.