Збірка "Дзвони вічності"

Лаван. Вкрадені боги

Нащо ти покрав моїх богів?
Буття 31:30

Я злодія, бачте, на грудях пригрів!
О, як він невдячно повівся зі мною!
Це ж скільки він часу свій задум носив,
Довгенько, як кіт, чатував над норою.
Богів моїх викрав, святий оберіг!
Надію поцупив, сімейну опору!
В погоню потрібно, а тут, як на гріх,
Порадників вкрали. Тут витимеш з горя.
Очима порожніми дивиться кут.
Невже ж то без бога у путь вирушати?
Вже з горя волосся нарвав цілий жмут.
Украли богів! — що тут можна сказати...
Нехай вже ті кози, та хай пропадуть!
Та хай ті верблюди, та хай — рідні діти!
А це ж... О, боги, лише б вас повернуть,
Вже буду так пильно, ой, пильно глядіти...

Та кинь ти, Лаване, не падай з туги,
Чи варто так краяти серце тривожно?
Для чого тобі ті нещасні боги,
Коли їх так легко поцупити можна?
Хіба допоможуть у хвилю біди?
Хіба захистять від розбійників хату?
Які ж вони вбогі, хоч в старці веди,
Боги, яких треба самих захищати.