Збірка "Дзвони вічності"
Сотник. Розп’ята надія
Він був справді Син Божий...
Матвія 27:54
Трусило землю, наче в лихоманці,
Спіткнувся день об темряву нічну…
Яким героєм був він ще уранці,
Він, що пройшов крізь пекло та війну.
Не раз дивився смерті прямо в очі,
Стояв, як кремінь, проти ворогів.
А зараз страх ножем в душі лоскоче
Й чомусь забракло в горлі слів.
Розбіглись всі. Лишилось тільки троє,
Які вросли у страдницькі хрести.
Висять, як докір.
Що ж це він накоїв?..
«Це ти зробив, це ти, це ти, це ти!!!»
У скроні била внутрішня напруга
І страх тримав у лещатах думки.
Хто допоможе? Де шукати друга?
Немає друга і нема руки.
Чи прокуратор душу заспокоїть?
Чи, може, той святий синедріон?
До кого йти? І серце хто загоїть?
І де опора — царський легіон?
Стояв вояка. Соромно за себе.
Він безпорадно глянув на хрести…
«Месія Він! — Як відповідь із неба. —
Це Божий Син, що може помогти!
Ні імператор з Іродом укупі,
Ні фарисеї ситі та святі.
Лиш Він, лиш Той, Хто щойно в муках
Розп’ятий мною на хресті».
|
