Збірка "Дзвони вічності"

* * *

Гребу щосили. Нерви, наче струни,
Зачеплені об сизу далину.
Лечу в човні по синьо-білих дюнах,
Як вікінги в далеку давнину.

Напружую клітинку кожну в тілі,
Вдивляюсь пильно: там моя мета.
Не спочивати, ближче все до цілі,
За горизонт, хоч сила вже не та.

Лише вперед, назад не оглядатись!
…Та раптом хтось позаду щось сказав:
«Ото сюжет! Чи плакать, чи сміятись:
Який дивак — човна не відв’язав!»

…Отак в житті: і курс тримаєм пильно,
Й мета висока, світла та свята,
Гребем щосили, руки мужні й сильні,
А нас тримає міцно суєта.

Тримає гріх, фарбований рожево.
Нехай маленький — але компроміс…
Наш погляд вгору, в чисте синє небо,
Лише човна щось дуже тягне вниз.

Тримає берег чіпко ланцюгами,
Хоча гребеш, аж ниють мозолі.
…Ми попливем лишень тоді із вами,
Коли серця відв’яжем від землі.

Назад

 

   "  "