Дух Святий

"Відбери від мене все, Господи", Галина Манів
Духа Святого прагну, Сергій Рачинець
Хто Ти, Дух Святий?, Юрій Монда
Зростання у Святому Дусі, Юрій Монда
Молитва Святому Духу, Юрій Монда
"Ти — вільний дух. Ти крила розпростер", Василь Мартинюк
"Дух Божий знає Божі таємниці", Василь Мартинюк
П`ятидесятниця, Василь Мартинюк
О Дух Святий!, Василь Мартинюк
Я так шукав Тебе, Василь Мартинюк
"Дай мені, Боже, Духа любові!", Сергій Рачинець
"Ти — мій Творець, я — твориво земне", Ольга Лазарук
"О, Дух Святий!, Ти — всемогутній!", Лідія Гапонюк
"Дух Святий на Церкві опочив", Лідія Гапонюк
Трійця, Ірина Колошина
Дух Святий - Утішитель, Ірина Колошина
Ісус воскреслий, гора Оливна, Володимир Сад
"Прийміть Духа Мого", Юрій Вавринюк
Дух Святий, Лариса Козинюк




* * *
Відбери від мене все, Господи,
Тільки Духа Твого Святого
не відбирай у мене!
Хай покинуть усі мене,
                                       Господи,
Тільки Ти не покинь
благаю!
Хто я без Тебе? —
                                       камінь,
що не знає тепла живого,
Хто я без Тебе? —
                                       попіл,
що його вітерець розвіє.
Моє серце таке жорстоке,
                          воно мало б Тебе любити,
                          щоб згоріти у тій любові,
а натомість воно ледь тепле,
б’ється в грудях спокійно й рівно.
Але Ти не відходь, мій Боже!
                          Я навчуся Тебе любити,
                          я навчуся Тобі співати,
                          як співають птахи небесні.
О лише не відходь від мене!
Хто я без Тебе, Отче? —
                                       камінь без Тебе, попіл…
Галина Манів



Духа Святого прагну

Осінь… І пада листя.
І так уже безліч літ.
Вчора, а не колись там,
Жовтнем сурмили в світ,
Зводили барикади
Кликали знов і знов,
Щастя людського ради
Йти проливати кров…
І проливали часто,
Йшли в Соловки за ним.
Дивне, мабуть, те щастя:
Вже не батьки — сини
Марно його шукали,
Вірили в чудеса…
Осінь мене торкає
Листям і кличе в сад.
Світла така, врочиста
Тиша, ще й листопад,
Вчора, а не колись там,
Жовтню був, як брат.
В серці жила спокуса —
З ним досягну надій.
Але зустрів Ісуса —
Все зрозумів тоді:
Як же я так без Нього
Шлях цей земний пройду
Через тривог облоги,
Злої неправди дух?
Хоч при здоров’ї ніби,
Тільки працюй і їж…
Все ж не єдиним хлібом
Жити, як жив раніш.
Справді, спокуса сильна
Щастя легке знайти.
Ти вже, Господній Сину,
Слабість мою прости.
Духа Святого прагну —
Дай мені для життя,
Щоби тепер по праву
Бути твоїм дитям.
З Ним не боюся стріти
Того, хто спокуша,
Всі його гострі стріли
Спалить моя душа.
О, чи ж бо раз без Тебе він
Звабити все волів,
Й нині ревучим левом
Ходить ще по землі…
Не відступись від мене,
В пору тяжку згадай.
Духом Твоїм натхненний
Славу Тобі воздам.
Сергій Рачинець



Хто Ти, Дух Святий?

Хто дав Тобі всесвітній розмах крил?
І скільки справ у Тебе за плечима —
Бог — Дух Святий, Господь небесних сил,
Могутній Бог із добрими очима?
Ти Слово склав, підніс Його в руці,
Ним освітив народам шлях єдиний,
І множиш славу Богові-Отцю,
І прославляєш Божу Службу Сина.
І Церкву грієш у теплі долонь,
Ростиш її, годуєш, напуваєш,
І чистий, світлий Божий Свій вогонь
В Господнім храмі щедро роздуваєш.
І служиш людям до останніх днів
Дитячим серцем, сповненим любові:
Серця їх трощиш — грішні, кам’яні,
Аби воскресли в чистоті, в обнові.
Вразливий, ніжний, мов мале дитя,
Шукаєш тих, які й самі, як діти,
Щоб стати другом їм на все життя,
Їх в мудрості із вірою водити.
Бог ніжності, Бог трепетний, палкий,
Бог Сили Трійці, величі і дива —
Тіка від злого помаху руки,
І обминає впертих та зрадливих.
Бог правди — як страждаєш від брехні!
Бог Істини — як мучишся від фальші! —
Собою хочеш всім заповнить дні
І стати щастям і багатством нашим.
Ти засіваєш їх серця зерном —
Зерном Надії, Віри та Любові;
Чи проросло, і як росте воно —
Вертаєшся, щоб визначити знову.
О браття, сестри! Це Його вогонь
У нас любов’ю Бога пломеніє!
Це із Його таких рясних долонь
І благодать, і милість Божа віє.
Здружіться з Ним! Ідіть в майбутнє з Ним!
Не залишайте в смутку серце Боже!
І буде шлях ваш дивним, осяйним,
А ніч — на день під сонцем буде схожа.
Юрій Монда



Зростання в Святому Дусі

О Дух Святий! Як думка, Ти літаєш
Туди в молитві, де Отець, де Син:
Про що Ти молиш, і про що благаєш
Своїм єством і голосом моїм?

О Дух Святий, Учитель мого серця,
Свята, Велика Божа таїна:
Скажи, мій Боже, як Тобі живеться
В моєму серці, все ще дикуна?

Мені Ти руку простягнув — не бачу!
Даєш дари — мій дух не поміча!
Я аж зігнувся в тягарах, аж плачу,
Але не вмію скинуть їх з плеча...

Тепер, мій Боже, вже прийшла година
Відчуть Тебе, засвоїть Твій урок,
Бо у житті, як та мала дитина,
Зробив свій перший, свій свідомий крок!

О Дух Святий, моя духовна стеле!
Суєтність плоті вже в мені стиха:
Вже обминає нечисть, ніби скелю —
З Тобою я сильніший від гріха!

О Дух Святий, для мене Ти як Мати,
Бо святість Божа над Тобою скрізь.
І як прекрасно Храм Твій будувати
В мені, мій Боже, із солодких сліз!

Святий мій Боже, я сміюсь і плачу,
Бо милість Божа ллється без кінця.
І я Тебе у небі ще побачу,
Коли мій дух прибуде до Отця.
Юрій Монда



Молитва Святому Духу

О мій Господь — Премудрий Дух Святий!
Хто виміряв Твою небесну силу,
І глибину Твоєї доброти,
Ціну дарів, що Ти несеш на крилах?

Як Лікаря незвільнених сердець,
Як Матір нерозумної дитини —
Тебе послав на землю Бог-Отець,
Щоб до Едему Ти вернув людину.

В її душі Ти зводиш вічний Храм —
Як Ной ковчег — ладнаєш брус до бруса
Новій людині — щоб молилась там
З Тобою разом в Імені Ісуса.

Єлеєм Неба, ніжністю долонь
Знімаєш біль і думи невеселі,
Запалюєш живильний Свій вогонь
В людському серці — у пісках пустелі.

І там розводиш Свій квітучий сад,
І сієш в ньому дивні, пишні квіти,
І вчиш уста співать на Божий лад,
Навчаєш серце Господа любити.

Стає людина так дитям Твоїм:
Несе у серці помисли із неба,
Як ті, Дванадцять, що ходили з Ним.
А кращого — не буде.
                                       І не треба.
Юрій Монда



* * *
Дух дихає, де хоче…
Євангелія від Івана, 3:8

Ти — вільний дух. Ти крила розпростер
Й ширяєш у невимірній безодні.
Ти свариш чорних дір, які завжди голодні,
Й цілуєш зорі, мов своїх сестер.
Ти лагідний і був, Ти лагідний тепер.
Тебе так ваблять на малій планеті
Малі істоти і палкі, і вперті.
З них кожен бунтівник і саможер.

Ти покидаєш дивні високості —
Не шкода всіх приваб отих висот.
Ти хочеш бачити життя істот
Й поставити їх на дороги прості.
Вони заплутались у доброті і злості.
Ти їм відкриєш радості секрет
І виплутаєш їх з усіх тенет,
Бо є величне щось у їх пігмейськім зрості.

Ти — вільний Дух. Близька Твоя мета.
І в тій істоті, в тій малій людині
Думки зародяться Твої — і чисті, й вільні —
І землю називатимуть — свята.
Василь Мартинюк



* * *
Дух Божий знає Божі таємниці.
Він, свідок Божих дум і Божого лиця,
Тепер відвідує усі земні темниці,
Щоб визволити втомлені серця,

Що сковані в кайдани сатаною
І вже для боротьби не мають сил,
І гнані, йдуть невпинною ходою
До відчаю, до холоду могил.

А Дух, звільнивши, їм відкриє Бога:
— Дивіться, Він, Котрий страждав й воскрес!
І їхня побіжить дорога
До Господа любові, до небес.

Дух Божий не покине у свободі:
Напоїть в спрагу, втішить у жалю
І шепотітиме стривоженому: «Годі,
Утішся, Я з тобою, Я люблю!»
Василь Мартинюк



П’ятидесятниця

День п’ятдесятий, як воскрес Господь...
Всі учні ув очікуванні дива.
Молитва їхня, щира і горлива,
Як фіміам, струмує до висот.

Він говорив... Так-так, Він говорив:
«Не йдіть з Єрусалима, любі діти,
Бо скоро Духом буду вас хрестити
І приготую до великих жнив».

Так-так, казав Він: силою одягне
І свідками пошле по всій землі
Робити чуда, утішать жалі
І напоїти всіх, хто неба прагне.

І раптом шум. Здивовані зіниці.
Знялася буря? Вітер? Ніби, ні...
З’явились язики, як огняні,
Й на голови осіли поодинці.

О, що це? Радість. Як її втаю?
Слова із вуст. Я вперше їх промовив...
Це Дух Святий, це Дух тебе наповнив, —
Бог виконав обітницю Свою.
Василь Мартинюк



О Дух Святий!

О Дух Святий, палай в душі незгасно,
Щоб не було життя як чорний дим,
Щоб іскри із Твого багаття вчасно
Упали в душі рідним і чужим.

О Дух Святий, вогню науки й втіхи,
Лиш в полум'ї Твоїм усього суть.
Впади ж на ті солом’янії стріхи,
Де страх, гординя й сумніви живуть.

Впади, спали усе, що непотрібне.
Впади, зігрій, що інеєм взялось,
Щоб, як Христос у день останній йтиме,
Жаліти й плакати не довелось.

О Дух Святий, палай в душі бурхливо,
Щоб підступу не мало жодне зло,
Щоб кожне слово полум’ям пашіло,
Щоб кожне діло жертвою було.

Аби на цім шляху життя земного
Ні хвилі надаремно не згубить.
Дай у горнилі полум'я святого,
Немов офіра Господу, згоріть!
Василь Мартинюк



Я так шукав Тебе!..

Я так шукав Тебе!.. Не міг здолати смутку
І серце гамував надміру ревне,
З надією вслухався в кожну чутку,
Що Ти десь близько, поруч, біля мене.

Я так шукав Тебе, аби лишень відчути,
Аби лишень побачити, обняти,
Аби навік єством своїм збагнути,
Як сяє погляд Твій й Твої вогненні шати.

Я так шукав Тебе!.. У крику, в шумі,
У подвигах, у реві буревію.
Втомився від шукання, від задуми
І віднайти утратив всю надію.

Ти Сам прийшов у час мого смирення,
Коли зламавсь я у своїй гордині,
Коли забракло сили і натхнення
Тебе знайти й Твої оселі дивні.

І Ти прийшов неначе ніжний легіт,
Немов весна, мов пахощі розмаю.
І я почув Твій довгожданий шепіт:
— Я Дух Святий, тебе благословляю!
Василь Мартинюк



* * *
Дай мені, Боже, Духа любові!
Непереможний буду з Тобою,
Стану на чатах Слова Твойого,
Від легковажності, погляду злого…
Хай воно в темряві душ наших світить,
Хай воно буде, як світло для світу,
Хай воно кличе людей до спокути, —
Як же без Нього нам жити й бути?
Дай мені, Боже, Духа, що в Тебе,
Щоби душа моя прагнула неба,
Щоб від гріха вона вільною стала,
В вірі до Тебе щоденно зростала
І не томилася в темряві ночі…
Дай мені Духа Святого, мій Отче!
Сергій Рачинець



* * *
Ти — мій Творець, я — твориво земне,
Недосконале по гріховній суті.
Якби Ти Духом не родив мене,
Як я жила б і що могла б збагнути?

В земних турботах про щоденний хліб,
В житті марнотнім у гріховнім тілі,
Що б знала про навколишній цей світ —
Духовний світ — яким він є на ділі.

Якби Твій Дух мене не осіяв,
Коли пітьму побачивши, злякалась,
Й мені Ти Духом руку б не подав,
То як тоді промовила би: «Каюсь?»

Хто зняв би з мене тягарі гріхів,
І хто б запевнив прощення й спасіння,
Якби не Дух, якого Ти вселив
В моє єство на знак удочеріння?

І немовлям в колисці не лишив,
Але ростиш, ведеш з дитинства в зрілість.
Хто ще крім Тебе так би це зробив?
Хто як не Дух про Божі знає цілі?

Ти виповняєш кожну з обітниць —
Мене хрестив і інших хрестиш Духом.
Якби не так, як із Твоїх криниць
Я напилася б у часи посухи?

Моїм вустам Ти мову дав Свою.
Якби не Ти, чи я б оце зуміла
Тобі сказати: «Таточку! Люблю!»
І про таємне якби розповіла?

Ти — на престолі, я — в місцях земних.
Щоби від Тебе інших підкріпляти,
Коли промовлю до сердець людських
Якщо Твій Дух не буде наповняти?

У людській мові мало вдячних слів
І на слова хвали вона убога,
Але мене Ти Духом збагатив,
Щоб я Тебе прославила як Бога.

Хвала Тобі! І знов кажу — хвала!
В моїм сирітстві став моїм Ти Татом…
Яка без Тебе бідна я була!
Яка тепер Тобою я багата!
Ольга Лазарук



* * *
О, Дух Святий!, Ти — Всемогутній!
Щасливий, хто в Тобі живе!
У душах вірою присутній
Ти твориш прагнення нове!

Над кожним серцем Ти працюєш!
Звіщаєш правди благодать...
То дотиком Судді схилюєш,
Щоб спокій серед бурі дать.

То ніжно-ніжно обнімаєш...
Кайдани падають тоді!
Як добре, що усе Ти знаєш,
І не залишиш у біді!

Охоплюєш красою неба,
Зовеш у вічність знов і знов...
Мій друже, чуєш? Це для тебе
Бог Духа дав — Свою Любов!
Лідія Гапонюк



* * *
Дух Святий на Церкві опочив
У Великий день пятидесятий.
Кожне серце світлом осінив,
Сили дав про Господа звіщати.

І простим рибалкам завдяки
Полонився світ Христовим вченням.
Слава Богу, що через віки
Ми сьогодні в Церкві і спасенні!

Хай же Дух Господній, як колись,
Сповнить силою усіх присутніх.
Вір, душе, надійся і молись.
Вічний Бог такий же Всемогутній!
Лідія Гапонюк



Трійця

Зійди, пролийся, Дух Святий,
На Церкву Божу.
Хай, як в садку, зростають в ній,
Плоди хороші.

Хай благодать живе у ній,
Любов і милість,
Щоби на поклик, Боже, Твій
Женці з’явились.

Даруй, щоби усі завжди
Нас розуміли,
Від зайвих слів нас захисти,
Дай слову сили.

Над світом перемогу дай,
Підтримай, Боже,
І будуть Твої діти хай
На Тебе схожі.

Дорога наша поросла
Уся терниною,
Дай, Боже, нам у світі зла
Іти невпинно!

Щоб шлях розумний і прямий
Привів туди, де Ти,
Струсили порох з ніг земний
Ми коло брам святих.
Ірина Колошина,
переклад Галини Кондратенко,
журнал «Віра та життя»



Дух Святий — Утішитель

Світ тримають крила променисті,
І хода планет — у Його волі,
Він собою, наче світлом чистим,
Пронизав весь світ і людські долі.

Він покликав Всесвіт із безодні,
І вдихнув життя в усе, що суще,
Його Дух тоді, як і сьогодні,
Проникає у творіння й душі.

Він життю дає відкритті очі,
Піднімає сонце над горою,
Кожен найтендітніший листочок
Він животворить Самим Собою.

Щоб пітьма нам очі не закрила,
Він запалює любов святую
І душі дарує легкі крила,
Бо у серці вічний храм будує.

І від цього серце завмирає:
Як змогло воно в собі вмістити
Того, Хто весь Всесвіт цей тримає?
Не збагнути це, не оцінити.

Той, Хто пов’язав в сузір’я зорі,
Хто крокує космосом безмежним,
Моє серце утішає в горі,
Розмовляє ніжно й обережно.
Ірина Колошина,
переклад Галини Кондратенко,
журнал «Віра та життя



* * *
Ісус воскреслий, гора Оливна,
Любимі учні, довкіл краса…
Вже наближалась хвилина дивна —
Піти на хмарі у небеса.

І Він піднявся. Небесні брами
Повідчинялися Царю царів,
Щоб наші храми, сердечні храми,
Наповнив подих Його дарів.

Чекають учні, росте напруга.
У місті свято, врочиста мить.
Надходить ера Святого Духа,
Щоб, запалавши, завжди горіть.

І — шум раптово, мов сильний вітер,
В очах надія, в серцях любов.
Чекають Духа Господні діти —
За мить священну пролита кров.

А далі — сяйво, немов вогненне,
Затріпотіло, та не пекло.
Народ побачив щось незбагненне,
Те, що чекали, таки зійшло.

Вогнем любові в сердечнім храмі,
Вогнем священним на вівтарі —
З небес утіха злилась дарами,
Як обітниця Цяря царів.

Небесний Отче, Ти Свого Сина
Послав на землю — і Він нас спас,
А потім Духа Ти дав людині,
Щоби сирітство минуло нас.

Щось більше дати вже неможливо
І ближче стати ніхто не зміг.
Життя з достатком, таке щасливе,
Тобі, Ісусе, кладу до ніг.
Володимир Сад



"Прийміть Духа Мого"

«Дух Господній на Мені...», (Лук. 4:18).
«Вони сповнилися Духом Святим»,( Дії 2:4).

Над Йорданом громи гриміли,
З неба голос могутній линув.
Цілий Всесвіт вставав з могили:
Бог давав обітницю Сину.

Але в цій демонстрації сили
І у величчі Бога-Єгови
Ніжним подихом білі крила
Говорили гучніше слова.

Дух Святий, немов голуб миру,
На Ісуса з-за хмар спускався.
Як проміння в погоду сіру,
День за обрієм новий займався.

І пішов по землі Месія
Із натхненням Святого Духа,
Що нещасним несло надію
І спасало людей з розпуки.

Просіяло лице промінням
Неземного відтінку слави.
Його святість, як добре насіння,
Проростала у плідні справи.

Свідкували слова та вчинки
Про той Дух, що спочив на Ньому:
Він спасав перелюбну жінку,
Він до митника йшов додому.

Дух Святий керував Ісусом,
Керувала любов Отцівська.
Через бурі життя й спокуси
Прокладав Він стежину в вічність.

Та пішов із життя Спаситель —
Душі людськії мучила спрага:
Де ж слова Твої, мудрий Вчитель?
Де ж той Дух, що давав наснагу?

Нам бракує Твоєї сили,
Що вела б нас усіх до бою.
На Йордані Бог Духа вилив,
А тепер Він іде з Тобою.

Але вірний Син Божий слову:
«Не залишусамих вас, діти,
Не дозволю в безсиллі скніти,
Дух Святий подарую знову.

Дам вам силу творити чудо,
Дам натхнення спасати душі.
Він ознакою з неба буде,
Що ваш батько — Єдиносущий.

І той Дух, що зійшов на Мене
Там, на плесах, поміж верболозу,
Залікує душевні рани,
Захистить серед хуг й морозу.

З нетерпінням Земля чекала
Обітниці земного Сина.
І Йорданом новим постала
П’ятдесятниці ждана днина.

Затремтіли гріха основи —
Сатани не збулася мрія:
Бог давав для людини нову
Силу й владу, що мав Месія.

І зціляла та сила хворих,
Від меча захищала вчасно.
Рятувала від бур на морі
Та надію несла нещасним.

Оцей Дух, що зійшов у храмі
У вогні та у нових мовах,
Нині також живе між нами
І хитає земні основи.

Розбиває зчерствілі душі,
Піднімає калік, безсилих,
Дає віру серцям байдужим
Бог, що Духа Святого вилив.

Вже немає вагань та страху,
Не страшні на землі спокуси,
Бо веде і дає наснагу
Цей же Дух, Який вів Ісуса.
Юрій Вавринюк



Дух Святий

Як дозріває в чистім полі
Налитий колос молодий,
Так сповнює мене поволі
Своєю міццю Дух Святий.

Пориви вітру гнуть колосся,
Дощ прибиває до землі.
І вже в ту мить мені здалося:
Тече сльозою сік в стеблі.

Цілюще сонце благодаті
У полудень своїм теплом
Зігріє колоски прим’яті
І випрямить назад стебло.

І Дух Святий поллється в серці,
І буде сповнювати ще.
І не сльоза вже по стебельці,
А сік невпинно потече.

Стрункі, вусаті колосочки
Шепочуться до самих жнив.
Як неба синього шматочки,
Цвітуть волошки поміж них.

Це краплі Божої любові
У полі нашого життя.
Не мислю іншої я долі,
Як тільки — Божеє дитя!

Росою правди вмитись вранці,
Боротись з вітром що є сил
І затискати серп у пальцях,
Щоб вижинати бур’яни.

Зерном багатий буде колос,
Як Дух Святий його зростить.
Нехай пречистий Божий голос
В тобі лунає кожну мить,

Що це життя —як довга нива,
Яку нелегко перейти.
І доля в того лиш щаслива,
Хто став колоссям золотим.
Лариса Козинюк