Поза збірками

* * *

«Чоловік — немов цвіт польовий» Псалом 103:15
«І вернеться порох у землю, а дух вернеться до Бога» Еклезіаст 12:7

Весна сипнула жовтизни
в зелені пазухи лугів.
…Вертають гуси з чужини
в обійми рідних берегів:
у криках — збудження й печаль.
Кульбаби тягнуться в блакить —
собі злетіти б — та, на жаль,
коріння міцно якорить,
тримає путами земля.
А жовті очі — догори.
А небо ніжно промовля:
— Цвіти, чекай, і — догори,
в пухнастий попіл оберни
своє горіння. Білий пух
злетить на поклик далини —
й до хмар полине літній луг.
Злетить кульбабина душа
угору, в небо попливе.
У травах сплавиться свіча,
та в новій суті оживе…

Життя на білій парасолі
в далекі мандри одліта:
на луг новий, на світлу долю,
у чисті весни і літа.
Ну, а коріння…
                     Що коріння:
згниє у чорному багні…
Летить кульбабине насіння:
її душа, її вогні…

Летить душа моя у небо —
в безодні синій потону.
До Тебе, Господи, до Тебе,
в твою безмежну вишину…
Моє земне, крихке, дочасне
життя у вічність переллю.
Й впаде душа моя незгасна
в Твої обійми, як в ріллю.

Назад

 

   "  "