Поза збірками

* * *

З яким же трепетом вдивлялася ув очі:
Вона вже мати! Господи, ось він!
Промінчиком надій засяяв серед ночі,
Її кровинка, милий, рідний син.

І пахло немовлям у яслах свіже сіно.
Й дитячі очі — як гірська вода…
Але не знаєш ти, що то не очі сина —
То вічність тобі в душу загляда.

То Сущий Бог невинним поглядом дитини
Таємних душ торкається людських.
Він зазирне у душу князя й сиротини,
Він гляне в очі грішних і святих.

В лукаво-каламутні очі фарисея,
В заплакано-приречені вдови.
Той погляд сколихне згріховлену Юдею,
Яка прийма Месію у хліві.

Не раз із тих очей сльоза тремтливо сплине,
Розбившись об жорстоке: «Розіпни!»
…Ти тішишся, Маріє, сном земного сина.
Дрімає він, заплющив очі сині
І дивиться ще поки мирні сни.

Назад

 

   "  "