Поза збірками

Бурштинові сльози

Смереки плакали.
Чи то від болю, чи від образ.
А, може, просто захотілося поплакати?

І стікали
              по лускатому тілу сльози,
І капали
              на землю жовто-гарячим вогнем,
І ховалися
              сонячними крапельками поміж корінням,
І лежали
              там довгі роки та століття.
І застигав
              смерековий смуток,
І твердів,
              стаючи каменем…
Коштовним каменем.
Бурштиновим…

Бурштинові сльози.
Таємничі, як іскорки вічності,
Чисті, як травневі роси,
Золотаві, як перший промінчик ранку,
Грайливі, як веселка,
Але — камінні…

Господи! Дай мені сльози
Не бурштинові,
              а просто солоні,
Не коштовні,
              а просто щирі,
Не сонячно-веселкові,
              а просто сердечні,
Не холодно-мертві,
              а — живі та гарячі —
Сльози покути
              і сльози вдячності.

Назад

 

   "  "