Християнська проза

За авторами

Несподіване щастя. Світлана Береза, 20.06.2010

Сергій метався по кімнаті, мов зранений звір у клітці; зазирав до кожної шухляди, в кожен закуток, аби нічого не забути в цьому остогидлому, хоч і затишному домі. Скидав докупи свої сорочки, краватки, светри, шкарпетки і навіть носовички — все, до останньої дрібнички, забере з собою. >>>

"Я хочу жити жити". Володимир Повар, 12.06.2009

Земні шляхи часом перетинають чорні смуги болю й печалі, які людині не обминути й не перестрибнути. Їх можна лише пережити, перетерпіти, перебороти. В такі моменти чимало з нас залишається наодинці зі своїми відчаєм та смутком. І чомусь серед того мороку немає людей, здатних підставити плече під ту ношу. Навпаки, пригнобленого потрохи «здають» рідні та друзі. Віддаляючись в далечінь буднів, залишають його при дорозі одного, приреченого на розтерзання.
Але ця розповідь оптимістична. Йдеться про двох. Їхні долі перетнулись в найкритичніший момент, викресавши сніп співчуття й доброти. >>>

Я сама… своїми… руками…, Микола Мучинський

Костик з кухні перейшов у кімнату, але крики долетіли й сюди. «Що там в них знову трапилося? — поморщився хлопець. — Певно, дядя Слава знову набрався і робить «розгони» в сім’ї». Костик прислухався. >>>

Затемнення сонця, Микола Борбинський

Ну ось так — ви вирішили написати оповідання, ну, скажімо, про щось таке… От, приміром, про життєвий трапунок або про долю діда Уліяна, того, що совєти забили в сорок першому році — бо, кажуть, кулак він був. Можна й про інше що написати — головне, щоб погода була підходяща і настрій, щоб, значить, відповідний або щоб осінь була. >>>

Де ж її душа?, Катерина Сотник

Довго збирався відвідати сестричку Анюту в місті, але в селі завжди гаряча пора. І ось нарешті відклав усі невідкладні справи і вирушив в область з торбами, які приготувала моя половина. Анютин чоловік Василь зустрів мене радісно, але трохи розчарував:
— Анюта поміняла роботу, тому, хоч сьогодні й субота, вона на зміні.
Чекати я не міг, обіцяв сьогодні повернутися, тому вирушив шукати сестру на роботі. >>>

Голуби мой, голубочки, Віктор Котовський

Бабі Вірі йшов вісімдесят сьомий рік. Важко було вже нести такі літа, так хотілося вже відпочити… Та Господь все чомусь не відпускав. Дочка каже: не готова ти. А що ж тут треба, чи клунки які в дорогу збирати? З Богом вона вже давно, більше двадцяти років, гріхів у неї нема. Та й де вони, ті гріхи, візьмуться, як вона ні з ким не спілкується, ніяких справ з людьми не має. Ще й не глуха була, то уникала мирських, ніколи не сиділа з бабами на ослоні під клубом, не стояла біля сільмагу, де вони постійно спинялися та, поставивши сумки, теревенили годинами. >>>

Монетки, Олександр Андрющенко

Весняне сонце і свіже повітря натомили мої ноги, і я сів на лавку.
З солодкої весняної знемоги мене вивів шерех за лавкою. Я обернувся, і побачив хлопчака років шести, який пильно вдивлявся під лавку. Хлопчик неквапом обійшов лавку, все так само продовжуючи щось під нею шукати. >>>

Розмова, Олександр Беліченко

Київ. Весна. Голосіївський парк зустрічає гостей веселим пташиним щебетом. Щасливе яскраве сонечко сріблом виграє на плесі невеличкого озера, обсадженого молодими вербами, бруньки яких сповнені найперших сподівань на літо.
Усміхнена, весела дівчина-децепешник, милуючись красою природи, після довго зимового «не можу іти по слизьких стежках, бо впаду» повільно йде алеєю, спираючись на коцюбочку. >>>