|
Мобільна церква
Сьогодні уже нікого не здивуєш тим, що на кожному кроці ми бачимо людей, що говорять по мобільному телефонові. Дивно, якщо в когось його немає. Не дивина, що в багатьох громадських місцях можна побачити таблички-попередження, які наголошують, що тут телефонні розмови заборонені. Не виняток і церква. Все більше і більше служителів вимушені нагадувати прихожанам про необхідність вимкнути телефон при вході в церкву чи дім молитви. Але тим не менше: все частіше і частіше доводиться чути, як у когось в церкві (до речі, не виняток і служителі, які сидять на підвищенні перед усіма людьми) раптом серед служіння тишу розірве несподівана «мобільна» мелодія, до того ж нерідко далеко не святого змісту. І, як правило, власники замість того, щоб швидше вимкнути телефон, швидко біжать до виходу поговорити. Таке враження, що дзвінок настільки важливий, ніби від самого президента. Про що це свідчить? А про те, що ми забуваємо головну суть богослужіння. Ми витрачаємо сотні годин у тиждень на наші земні справи, на працю, на спілкування, на розваги, і коли приходять оті півтори чи дві години, які повинні бути присвячені перш за все Богові, а по-друге, нашій власній душі, ми не можемо повністю обірвати усі ниточки, які пов’язують нас із земними справами. Диявол знає, що зробити, аби вивести нас зі стану Господньої присутності. Він якщо не сон напускає, то думку про те, чи вимкнули ви праску, виходячи з дому, а то посилає вам мобільний дзвінок, який ду-у-у-же потрібний вам саме в ту мить, коли проповідник (а точніше, Дух Святий) говорить про найнеобхідніше для душі. Не зрозуміло тільки, як-то наші батьки обходилися без мобільних телефонів?.. А може, ми просто байдужі до служіння? Може, просто неуважні? Бо вимкнути «мобілку» — це ж елементарна річ. Майже всі сучасні телефони мають функцію нагадування: варто лише увімкнути, і сам телефон нагадає вам про це за 20-15 хвилин перед зібранням. Навіть запрограмувати можна на декілька років вперед. Більше того, у великих зібраннях не дивина, коли молоді люди демонстративно граються «мобілками» на зібранні, подорожуючи інтернетом чи перекидаючись sms-ками з друзями на сусідньому балконі. Вони живуть у мобільному світі і не хочуть виходити з нього навіть у Божому домі. Ми боїмося пропустити важливий дзвінок, ніде не розлучаючись із «мобілкою». А голос Господній пропускаємо. Невже Богові залишається лише єдиний шлях достукатися до нас — через телефонний дзвінок? А може, все-таки вимкнемо нашу мобільність, зупинимося посеред сучасної швидкісної автостради і прислухаємося до голосу Того, Хто чує і говорить до нас без будь-яких «мобільних» засобів. Він зі Свого боку завжди «на зв’язку». Він постійно стукає до нашого серця і чекає, коли ми, відірвавшись від суєти світу, скажемо: «Говори, Господи, бо слухає раб Твій…» Ти вже говорив з Ним сьогодні?
|
