Публіцистика

Воскресіння Павлика Морозова

«І діти повстануть супроти батьків» (Мтв. 10:21).

Молодшому поколінню ім’я Павлика Морозова нічого не говорить. А от за радянських часів його знали усі. Наша школа навіть носила його ім’я. Точніше, піонерська організація школи, бо він був одним із найвідоміших піонерів. Зачекайте-но, а хто такі піонери, ви знаєте? Згідно комуністичної ідеології, так називали школярів четвертих-восьмих класів, об’єднаних в організацію, яка вважалася юною помічницею панівної партії. Отже, не вдаючись в подробиці, скажемо, що, згідно комуністичної легенди (саме легенди, бо справжні факти життя маленького Павлика не такі вже й захоплюючі й героїчні), це 13-річний хлопчина, який у 1932 році був убитий своїм дідом та дядьком. Причиною вбивства стало нібито те, що він засвідчив у суді проти свого батька, як ворога народу. Радянська ідеологія використала цей випадок, зробивши Павлика Морозова юним борцем проти старого куркульського режиму (саме куркулями вважалися батько та дід хлопчини). Хлопчина не побоявся звинуватити батька, тим самим засвідчивши, що він на боці радянської влади та колективізації. Саме це й стало лейтмотивом усієї ідеологічної піар-компанії: привчити людей до думки, що заради високих комуністичних цілей можна й рідних батьків здати. Незважаючи на гори літератури, яка оспівувала героїчний вчинок піонера Павлика, та його «канонізацію», для пересічних радянських людей він був просто «стукачем» на рідного батька.

З тих пір минуло 90 років. Тепер про Павлика Морозова можна прочитати хіба що в довідковій літературі. Він помер разом з радянською ідеологією. А втім, у 21 столітті відбулося його несподіване воскресіння. Причому в новій іпостасі й за допомогою зовсім інших ідеологів. Вперше це «воскресіння» відбулося там, на Заході, на батьківщині «загниваючого капіталізму», проти якого і боровся юний Павлик. Саме там зародився рух, ідеологію якого можна стисло висловити словами: «Подзвони і «здай» свою маму та батька». Так, мова йтиме про ювенальну юстицію. Що це таке?

Для українців це поняття ще нове і не зовсім зрозуміле. А от у цивілізованих, демократичних країнах воно досить поширене. Це — модель правосуддя, яка має справу зі злочинами, вчиненими малолітніми. Але останнім часом на перший план виходить ювенальна юстиція, яка носить дещо інший зміст: це система заходів, організацій, інституцій, які працюють над питаннями захисту прав дітей. На перший погляд, це нібито хороша річ з благими намірами. Адже не секрет, що є багато сімей, навіть у тих же цивілізованих державах, де дійсно знущаються над дітьми, у тому числі й рідні батьки. Але, як кажуть, добрими намірами вимощена дорога в пекло. Насправді, все частіше ювенальна юстиція стає інструментом, який використовують зовсім для інших цілей. У всіх дитячих закладах, усіма можливими засобами рекламуються номери спеціальних телефонів довіри, подзвонивши на які, дитина може пожалітися на те, що з нею погано поводяться. Або, по-простому, «настукати» на батьків. Знову ж таки, на перший погляд, це непогана ідея. Але вона має кілька серйозних вад. По-перше, дзвінок до ювенальних органів може бути просто реакцією дитини на ігнорування її дитячих примх чи забаганок. Насварила мати за розбите вікно, шльопнув батько за те, що дитина не послухалася і не прибрала у своїй кімнаті, батьки не хочуть (чи не можуть) купити підліткові модний дорогий телефон — пожаліємося добрим дядям та тьотям. Батьки у цій ситуації безсилі: вони зобов’язані потурати усім вимогам свого чада, без права застосовувати проти нього традиційні методи виховання.

А по-друге, найбільша дикість ювенальної юстиції в тому, що вона завжди на боці дитини: «добрі» дяді та тьоті миттєво приїжджають до будинку ображеної дитини і без будь-яких розмов відразу ж забирають усіх дітей, які є в сім’ї. Вирвати їх з лап «доброчинців» можна лише за допомогою суду і то дуже рідко. Здебільшого, дітей забирають в інші родини, так що батьки навіть не мають права знати, де вони.

По-третє, останнім часом все більш вимогливою стає політика толерантності, яка зобов’язує батьків прищеплювати дітям шанобливе, толерантне ставлення до людей різних поглядів: навіть у християнських родинах заборонено казати дітям, що гомосексуалізм, дошлюбні стосунки є гріхом. Батьки не мають права вказувати дітям, у що ті повинні одягатися, що дивитися, куди йти і з ким дружити. Це також може стати причиною позбавлення батьківських прав.

Особливо полемічною та широко відомою стала історія з українською родиною Козлових, яка емігрувала у США. Виховуючи дітей у християнському дусі, батьки заборонили їм носити зачіски та одяг, які, на їхню думку, не личать християнам. У результаті сімейного конфлікту, після того, як батьки застосували фізичне покарання, підлітки подзвонили у відповідну службу. Не будемо судити, наскільки правомірними були дії батьків і наскільки вони «перегнули палку», але результат плачевний: сімох дітей забрали органи опіки, а батьків засудили до більше як семирічного ув’язнення з подальшою депортацією з країни. Судячи з багатьох американських форумів, де обговорюється цей випадок, навіть багато американців засуджують дії дітей, які «здали» своїх батьків. На сайті topix.com є коментар, де якась дівчина пише, що вона в сьомому класі вчилася з кимось із дітей Козлових і вважає, що діти вчинили неправильно не тільки стосовно батьків, але також своїх менших братів і сестер, особливо дівчинки, яку забрали від батьків, коли їй було всього 6 днів.

Біблійне пророцтво про те, що настануть часи, коли діти будуть непокірні батькам, збувається. Діло Павлика Морозова живе! Тут захований хитрий диявольський задум: забрати у християн дітей як в прямому, так і в переносному розумінні цього слова. Наші батьки та діди ще пам’ятають радянські часи, коли атеїстична влада забирала у віруючих дітей, бо ті, мовляв, неправильно їх виховують. Часи повертаються. Ця жорстока та цинічна форма гонінь на християн уже добирається і до нас. Думаю, що найближчим часом подібні закони діятимуть і в Україні. Таким чином гоніння прийдуть з такого боку і в такому вигляді, як цього ніхто не чекав.

Один із православних ієрархів так сказав про це нововведення: «Головна небезпека введення ювенальної юстиції у тому, що вона спочатку будується на провокації злочину. Що відбувається? Дитина знає, що її конфлікт із власними батьками знайде підтримку з боку закону, заохочення з боку держави, і варто їй звернутися у відповідні органи, як вона миттєво знайде відповідь. Бажаючи вирішити проблему, цивілізація робить неправильний висновок і тим самим відвертається від Христа. Ювенальна юстиція — це не що інше, як пряме нехтування заповіддю: «Шануй батька і матір, і благо тобі буде». Це зневага тими твердими божественними законами, які тисячоліттями формували людське суспільство. А в наше століття це раптом оголошується непотрібним, неважливим, неправильним».

Власне, диявольська ідея забирати дітей у батьків не нова. Але ще ніколи вона не була такою замаскованою, хитро-витонченою, в яскравій обгортці турботи про дітей. Втративши дітей, християнство втратить майбутнє. Наскільки ж наше християнське життя, поведінка, наші богослужіння, проповіді та дитяче виховання повинні бути на висоті, щоб діти, дивлячись на нас, не бігли до телефону, щоб «здати предків», а захотіли успадкувати віру своїх батьків. Так як це зробив молодий служитель Тимофій, співробітник апостола Павла. Так, як це зробив, вихований власною матір’ю у фараоновому домі, Мойсей. Так, як це сьогодні роблять тисячі наших дітей, що не надіються на «телефони довіри», а на віру в живого Бога.