|
Святі незаступники, або Моя хата скраю
Скільки стріл та списів було зламано в суперечках християн щодо заступництва так званих «святих». Хтось справді вважає окремих героїв віри за святих заступників, які є своєрідними посередниками між Богом та людьми, хтось авторитетно заявляє, що це не біблійна практика. Не будемо встрявати у суперечку, про це сказано вже дуже багато і ми нічого нового не додамо. Краще поговорімо про «святих незаступників». Так, виявляється, є і такі. А розпочнемо з вельми цікавого місця Біблії, зі слів Самого Всемогутнього Бога, Який одного разу сказав до пророка Єзекіїля: «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» (22:30). Дивно, чи не так? Виявляється, Господь не може обійтися без заступників! Він свідомо шукає, ні, не ангелів, не архангелів, а людей, які б заступилися за грішників! Бог уже виніс вирок розпусному та безбожному народові й вже готовий виконати покарання, але залишає ще один шанс духовним злочинцям: Він відверне Свій гнів за умови, що хтось заступиться за них. Але такого заступника, на жаль, не знаходить… У Слові Божому є чимало подібних місць, коли Бог відвертав покарання через прохання чи заступництво окремих святих людей. Він був готовий не знищувати Содом та Гоморру на прохання Авраама (див. 1 М. 18). Він відмінив свій присуд народу ізраїльському на прохання Мойсея (див. 2 М. 32). Він відтермінував покарання Соломонові заради Давида (див. 1 Цар. 11:11-13). Про що це говорить? Про те, що навіть Всемогутній Господь, Творець та непідкупний Суддя РАХУЄТЬСЯ з позицією людей, серце яких не змарноване гріхом і яке горить бажанням допомогти своїм «блудним» братам. А вершиною такого заступництва є Ісус Христос, Син Божий, Який особисто заступився перед Отцем за гріхи усіх, без винятку, людей світу. Новозавітні автори також часто звертаються до теми заступництва. Ісус учив віруючих людей бути «сіллю» для світу, тобто своєю присутністю у світі та активною позицією зупиняти процес «загнивання» суспільства. Апостоли часто спонукають християн молитися не тільки один за одного, але й за «усіх людей», за рідних, знайомих, за владу, навіть за ворогів. Власне, присутність у цьому світі віруючих людей є стримуючим фактором, який ще тримає руку Господню від остаточного знищення світу. Заради святих Бог ще дарує милість тим, хто живе поряд з ними. Але дуже багато залежить від позиції отих самих святих. У народі ізраїльському, який вважав себе народом вибраним та святим, як знаємо, не виявилося нікого, хто міг би заступитися за свій край. Чому? Є дві головні причини: по-перше, не було справжніх, істинних святих, усі збочили з праведної дороги; по-друге, якщо і були, то вони не виявляли ніякого бажання заступатися за когось. Біблійний автор зауважив, що «немає нічого нового під сонцем». Подібну ситуацію можна спостерігати й нині. Не так уже й багато в нашому так званому християнському суспільстві істинних християн. А ті, що є, просто мовчать. Вони можуть ховатися у свої кокони з фарисейської побожності, можуть «віддалятися від світу» у свій власний видимо-святий світ, як книжники, можуть поміж собою ганити та звинувачувати у гріхах молодь, владу, телебачення, інтернет — але не стояти в проломі. А стояти «в проломі» не так просто. Це небезпечно. Це означає, що на тебе будуть летіти усі стріли. Це означає, що ти будеш хорошою ціллю для супротивників. Це значить брати удар на себе. Це означає бути готовим віддати своє життя. Так, як це зробив Мойсей: «А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав...» (2 М. 32:32). Так, як на це був готовий апостол Павло: «Я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом…» (Рим. 9:3). Але найбільшим прикладом заступництва для нас є Сам Божий Син. Він добровільно стає жертвою за чужі гріхи. Прочитайте уважно Його так звану Первосвященицьку молитву, якою Він молився у Гефсиманії. Скільки болю та любові до тих, хто вартий лише покарання! На жаль, нині більше «святих незаступників», які живуть за відомим принципом: «Моя хата скраю, нічого не знаю». Вони роблять дорогі ремонти у власних оселях, але з острахом дають пожертви у церкву, місіонерам чи благовісникам, бо, бачите, не впевнені, що ці гроші підуть за призначенням. Вони відпочивають на морських курортах, але їм важко допомогти бідному та нужденному. Вони гарно дискутують на глобальні суспільні, політичні чи духовні теми, але їм байдуже до сусіди-наркомана чи п'яниці. А потім з обуренням кажуть: «До чого світ докотився! І як Бог на все це дивиться?» А Бог дивиться на це з болем. Він бачить духовну вбогість народу. І шукає заступника. Шукає Ісаїв, Єреміїв, Даниїлів, Петрів та Тимофіїв. Шукає проповідників та місіонерів, працівників реабцентрів та благовісників, шукає святих заступників. Шукає молитвеників та жертвувачів. Але перш за все шукає людей з серцями, повними любові та самопожертви, готових сказати: «Ось я, пошли мене!» «Хто став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край?..» Божий голос, повний любові та надії, звучить над Україною, Європою, над цілим світом. Він чекає.
|
