Вітаємо тебе, читачу,
на сторінках сайту, присвяченого
українській християнській поезії.
Чому саме українській? Бо, на превеликий жаль, саме українська християнська поезія ще не повною мірою досліджена, розвинута та популяризована, особливо в інтернетпросторі. Скажімо, християнська поезія російською мовою представлена значно ширше. Та й список серйозних поетів, які пишуть російською, набагато солідніший. Вважаю, українська мова не менш співуча, щоб на ній прославити велич Творця.
Відома українська поетеса Ліна Костенко сказала про поезію, що це «безсмертний дотик до душі». Але в поезії захована таємнича здатність не лише торкатися безсмертям до душі, вона має зворотну дію: через неї душа доторкається до безсмертного і Вічного. Слово «Вічний» пишу з великої літери, маючи на увазі не просто високе, хвилююче, таємниче, але абстрактне поняття, а Самого Бога, Творця Всесвіту, найпершого і неперевершеного Поета Вічності. Як християнин, свою творчість я присвячую саме Йому.
Безумовно, в житті є багато моментів, які варті уваги поета.
Але дозволю процитувати біблійну фразу: «Чим наповнене серце, те промовляють вуста». Можливо, для когось моя творчість здається надто релігійно заангажованою, але я не можу інакше. Те, що на серці, проситься з серця. І, в міру власних можливостей, я ділюся ним з людьми.
Багато років працюючи у християнській журналістиці, маю можливість друкувати свої вірші, прозу, публіцистику, чим значною мірою реалізовую себе. Але, спостерігаючи, як швидко та владно інтернет проникає в усі сфери життя, хочу внести свій вклад у популяризацію української християнської поезії через інтернетпростір.
На своєму сайті планую розміщати не лише свої поезії та публіцистику, але й інших авторів, які, на мою думку, досягли того творчого рівня, що їхні вірші можна виносити на суд читача.
Окрім того, створено розділ, призначений для вдосконалення поетичної майстерності. Чекаю на співпрацю, доповнення та нові поезії, присвячені високому почуттю любові та вдячності Вічному і Неперевершеному Поетові.
Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet(собачка)online.ua або залишайте в гостьовій книзі.
З повагою — Юрій ВАВРИНЮК
* * *
Як боляче поезію нести!
З реальністю ще важче поєднати.
О Господи, навіщо в душу Ти
Талант здарив безримне римувати?
Бо легше йти і жити просто так,
Без почуття прекрасного й святого.
Дивись: он йде — в поезії бідак,
Йому метафори та рими ні до чого.
Не бачить він, як ранок позіха,
Не перейметься росами на травах.
До музики вітрів душа його глуха,
І не хвилюють вранішні заграви.
Направду, легше жити без поем,
На прагматизмі долю збудувавши.
Життя ж поета — серця вічний щем,
До болю він приречений назавше.
До болю за людей, за їхні сни,
За батьківщину, за билину в полі.
Йому болить, як з клена восени
Зриває вітер листя, наче долю.
Йому не байдуже, як бусурман
Плюндрує землю, скроплену потами
Його батьків, коли чорніє лан,
І солов’ї не плачуть над гаями.
Як боляче поезію нести!
Та все ж, Господь, зависнувши на злеті,
Я дякую, що Ти створив мене таким,
Бо ж Ти і Сам найперший із поетів.
Це ж Ти писав поезію планет,
Із хаосу творив вселенську пісню.
Чи ж може хто цей сонячний сонет
Переспівати і за цілу вічність.
Юрій ВАВРИНЮК |
|
