Збірка "Чекання"

Плач душі

Душа моя обпалена,
I як ти ще жива?
Лiна Костенко

Як лишаюся сам
              наодинцi з думками,
В менi плаче душа... Аж ридає вона...
Iз буденних рутин
              росяними стежками
Так побiг би кудись... А куди? Якби ж знав...

Я втiкаю вiд себе.
              I вiд тих нескiнченних
Та марнотних проблем, що тримають мене.
А душа прагне в небо!
              Та в турботах щоденних
Не так просто знайти почуття неземне.

I так хочеться тишi.
              I пiднятись над свiтом,
Щоб ридала душа вiд святих поривань.
Щоби зорi — яснiшi.
              Щоб земля — бiлим цвiтом.
Й не змiлiли джерела вiд хтивих бажань.

I щоб грунт зачерствiлий
              Враз дощi напоїли,
I щоб пагони миру зросли у тишi.
Щоби просто, невмiло,
              У сльозах, у безсиллi
Полилася молитва, як жертва душi...