Проза

Палаюче вугілля
Старий Максим помирав. Власне, хвороба була неважкою, але змусила його лягти у ліжко, чого раніше ніколи з ним не було. Можна було б надміру не перейматися цим — за кілька днів лікування все минулося б, але зараз це не той випадок. Максим був матеріалістом. Матеріалістом у тому розумінні, що сприймав дійсність такою, якою вона є, не задумуючись i не аналізуючи. Тому всі балачки щодо якоїсь душі вважав порожніми i не вартими уваги. Навіть саму смерть бачив як логічний i закономірний фінал («зариють, як собаку»), а отже, й не боявся її.

Лист
Поштар Сава звичними рухами перебирав сьогоднішню пошту. Більш як за два десятки років поштової служби ці рухи відшліфувалися до автоматизму — у нього виробився власний, тільки йому одному зрозумілий метод розкладання листів у стару, а від цього ще більш шановану, поштарську сумку. Цю сумку знали всі без винятку жителі селища і навіть більшість собак, які стерегли обійстя цих жителів. Різноколірні листи немов би за помахом чарівної палички акуратно лягали на декілька стопок і лише іноді, коли адреса була неповною чи написана нерозбірливо, на якусь долю секунди рука застигала в невпевненості: куди покласти. Які тільки листи не проходили через його руки, які особисті потаємні секрети ховалися за зовні безпристрасними конвертами!

Генерал
Над Єреваном застигла липнева спека. Було важко дихати (давало знати висотне розмiщення мiста) — i лише розкiшна зелень рятувала вiд тимчасових незручностей це чудове мiсто. Пополудні на околицi мiста було тихо i затишно, спекотливий дискомфорт майже не вiдчувався. Старий вузький провулок був безлюдним. Лише в тiнях акацiй лiниво валялися кiлька бездомних собак, i бiля непомiтної прохiдної ходив взад-вперед ще зовсiм молоденький солдатик. Картина, гiдна пензля пейзажиста.

Найщасливіша людина на світі
Він, скільки себе знав, мріяв бути щасливим. Через все життя ніс ту примарливу мрію, немов у пригорщі маленьке пташеня: зігрівав теплом своїх долонь, притулявся до м’якої грудочки щокою, плекав та ростив. Ця мрія змінювалася з роками, втілюючись у різні образи, в залежності від віку та ситуації. Вона була з ним завжди — і це давало наснагу жити.

Винахідник
Винахідник боязко, майже навшпиньки йшов довгим коридором, короткозоро вдивляючись у написи на дверях. Нарешті він знайшов потрібну йому табличку і зупинився перед дверима. Нерішуче потупцювався, і глибоко вдихнувши, як перед стрибком у холодну воду, взявся за ручку.

Зигзази життя
Збірка міні-оповідань