Юрій Вавринюк

Народився 30 березня 1963 року на прекрасній волинській землі у селі Зимному, що біля Володимира-Волинського. Батьки були простими селянами, але саме у цій родині я став християнином і поетом.

Як християнства, так і поезії мене особливо ніхто не вчив. Сама атмосфера в сім'ї, відвідування богослужінь з дитячих літ, віра та життя батьків дали поштовх до богошукань — і це спонукало мене в дорослому віці стати свідомим християнином.

Дитяча допитливість, відчуття прекрасного, цікавість щодо книг підштовхувала до експериментів з віршами.

Писати почав ще з шкільної лави. Але так як поряд не було нікого, хто б міг бути вчителем та порадником, ці вірші не можна було навіть віддалено назвати поезією. Вперше серйозно взявся за поезію, коли було вже за двадцять.

Як тільки розпочалася перебудова, наважився відіслати свої вірші в єдиний тоді у Радянському Союзі християнський журнал — і був страшенно розчарований, коли через деякий час вони повернулися назад, покреслені вздовж та впоперек. Це серйозно зачепило мої творчі амбіції. Але здоровий глузд змусив мене через декілька місяців ще раз переглянути зауваження — і я зі здивуванням сказав собі: «А все-таки мої критики праві!» З того часу почав серйозно ставитися до поетичної творчості, звертаючи увагу на художній бік своїх віршів.

Важливим фактором у моєму творчому зростанні стало те, що почав зустрічатися зі справжніми поетами, які могли оцінити та зробити аналіз моїх творів. І особливо мені допомогло те, що з 1992 року став працювати у християнській журналістиці. Я почав більше уваги приділяти творчості, я уже жив нею і у ній.

Те, що я виростав у радянсько-атеїстичні часи у християнській родині, не дозволило мені здобути освіту — я закінчив лише профтехучилище за фахом токаря. Працюючи у газеті, а згодом головним редактором журналу «Благовісник», я вчився самотужки, на власних помилках, на своєму та чиємусь досвіді. Тому, оглядаючись назад, на свій творчий шлях, згадуючи свої помилки та пошуки, я бачу зараз своє завдання в тому, щоб допомогти молодим поетам-початківцям стати справжніми поетами.

Це стало однією з причин створення власного сайту, який згодом переріс у сайт Українська християнська поезія. А в 2010 році ініціював створення Луцької літературної студії "Слово", яка діє при журналі "Благовісник".

Брав участь як голова осередку у створені Спілки християнських письменників України. Дотопер очолюю Волинський осередок СХПУ.

Маю три друковані поетичні збірки: «Чекання» та «Дзвони вічності» та «Мовчазні діалоги».

Друкувався у численних християнських виданнях, колективних збірниках "Поезія віри","Осоння віри", "Золота книжка", "На лузі Господньому".

Багато працюю як автор-публіцист, веду власний блог. Працюю головним редактором журналу «Благовісник».

Одружений, маю шестеро дітей, двоє онуків. Проживаю у місті Устилузі, що на Волині.

* * *

Як боляче поезію нести!
З реальністю ще важче поєднати.
О Господи, навіщо в душу Ти
Талант здарив безримне римувати?

Бо легше йти і жити просто так,
Без почуття прекрасного й святого.
Дивись: он йде — в поезії бідак,
Йому метафори та рими ні до чого.

Не бачить він, як ранок позіха,
Не перейметься росами на травах.
До музики вітрів душа його глуха,
І не хвилюють вранішні заграви.

Направду, легше жити без поем,
На прагматизмі долю збудувавши.
Життя ж поета — серця вічний щем,
До болю він приречений назавше.

До болю за людей, за їхні сни,
За батьківщину, за билину в полі.
Йому болить, як з клена восени
Зриває вітер листя, наче долю.

Йому не байдуже, як бусурман
Плюндрує землю, скроплену потами
Його батьків, коли чорніє лан,
І солов’ї не плачуть над гаями.

Як боляче поезію нести!
Та все ж, Господь, зависнувши на злеті,
Я дякую, що Ти
                     створив мене
                                                 таким,
Бо ж Ти і Сам найперший із поетів.

Це ж Ти писав поезію планет,
Із хаосу творив вселенську пісню.
Чи ж може хто цей сонячний сонет
Переспівати і за цілу вічність?

 

 

   "  "