Поетична збірка «Мовчазні діалоги»

Вийшла друком чергова, третя, поетична збірка Юрія Вавринюка «Мовчазні діалоги».

У неї увійшли поезії духовного, філософського та суспільного спрямування. Перший розділ, який носить назву «Діалоги з прачасом», склали вірші на біблійну тематику. Але автор, відштовхуючись від конкретних біблійних історій та героїв, загострює увагу читача на проблемах сьогодення. Осмисленню власного життя, суспільно-духовних та політичних подій теперішнього часу присвячені вірші, що увійшли у другий розділ «Діалоги з життям».

Замовити збірку можна
за телефоном 095 505 4432,
або за е-mail: poet.vav@gmail.com

* * *

І дороги були не ширшими,
як і всі, шепотів «люблю»,
але доля засіяла віршами
мою зорану болем ріллю.

Взеленіли поля римовано,
забуяли шаленством слів.
В мою долю навік вкарбовано
кольоровість буденних днів.

І тріпоче душа стривожено,
і пульсує у ритмі строф,
як на роси, ніким не ходжені,
ляже біль моїх молитов…

 

Мовчазний діалог

Ти говорив до мене…

Ти говорив барвами осені та весни.
Говорив вечорами вогненними.
Розмовляв через сни.
Ти звертався до мене громами,
Шепотом листя у затінку,
Звертався вустами мами,
Що будила сонячного ранку.
Ти говорив світанковим адажіо,
Коли жайворони будили росяне поле.
Ти гукав до мене в літню пору крещендо,
Як небо блискавицями падало долу.
Ти промовляв через Своє Слово,
Покладене в уста Єремії.
Я вслухався в слова калинові,
Які бадьорили в часи буревію…

Я ж не просто слухав.
Я відповідав Тобі.

Я відповів Тобі моїм першим на світі криком,
Говорив, кличучи: «Мамо!»
Звертався до Тебе, коли джміль був
ще таким великим,
І коли літа повели із дитячого храму.
Я шепотів до Тебе, коли мені було боязко,
І волав — коли боляче.
Співав Тобі, коли вдячне серце було як з воску,
І вдячно плакав, коли його Ти торкався, гоячи.
Я говорив Тобі молитви-покути,
Молитви-болі й молитви-нарікання.
Повторював, ніби Ти міг забути,
Звертався і вранці, і після смеркання.

Ми балакали з Тобою про все:
Про чорні дірки у космосі і про синці на руках,
Скільки лелека дарунків у дім принесе
І що чекає мене на життєвих шляхах…

Але іноді хочеться чогось більшого,
Чогось інтимнішого, аніж оті дружні розмови.
Сердечнішого, глибшого, іншого,
Що виходить за рамки простої мови.

Я хочу помовчати з Тобою, Господи!

Я хочу просто сісти на порозі хати
Навпроти срібного місячного обруча,
Прихилитися плечем до плеча,
І на Всесвіт увесь — помовчати!

 

   "  "