Поетична збірка «Мовчазні діалоги»
Вийшла друком чергова, третя, поетична збірка Юрія Вавринюка «Мовчазні діалоги».
У неї увійшли поезії духовного, філософського та суспільного спрямування. Перший розділ, який носить назву «Діалоги з прачасом», склали вірші на біблійну тематику. Але автор, відштовхуючись від конкретних біблійних історій та героїв, загострює увагу читача на проблемах сьогодення. Осмисленню власного життя, суспільно-духовних та політичних подій теперішнього часу присвячені вірші, що увійшли у другий розділ «Діалоги з життям».
Замовити збірку можна
за телефоном 095 505 4432,
або за е-mail: poet.vav@gmail.com
* * *
І дороги були не ширшими,
як і всі, шепотів «люблю»,
але доля засіяла віршами
мою зорану болем ріллю.
Взеленіли поля римовано,
забуяли шаленством слів.
В мою долю навік вкарбовано
кольоровість буденних днів.
І тріпоче душа стривожено,
і пульсує у ритмі строф,
як на роси, ніким не ходжені,
ляже біль моїх молитов… |
Мовчазний діалог
Ти говорив до мене…
Ти говорив барвами осені та весни.
Говорив вечорами вогненними.
Розмовляв через сни.
Ти звертався до мене громами,
Шепотом листя у затінку,
Звертався вустами мами,
Що будила сонячного ранку.
Ти говорив світанковим адажіо,
Коли жайворони будили росяне поле.
Ти гукав до мене в літню пору крещендо,
Як небо блискавицями падало долу.
Ти промовляв через Своє Слово,
Покладене в уста Єремії.
Я вслухався в слова калинові,
Які бадьорили в часи буревію…
Я ж не просто слухав.
Я відповідав Тобі.
Я відповів Тобі моїм першим на світі криком,
Говорив, кличучи: «Мамо!»
Звертався до Тебе, коли джміль був
ще таким великим,
І коли літа повели із дитячого храму.
Я шепотів до Тебе, коли мені було боязко,
І волав — коли боляче.
Співав Тобі, коли вдячне серце було як з воску,
І вдячно плакав, коли його Ти торкався, гоячи.
Я говорив Тобі молитви-покути,
Молитви-болі й молитви-нарікання.
Повторював, ніби Ти міг забути,
Звертався і вранці, і після смеркання.
Ми балакали з Тобою про все:
Про чорні дірки у космосі і про синці на руках,
Скільки лелека дарунків у дім принесе
І що чекає мене на життєвих шляхах…
Але іноді хочеться чогось більшого,
Чогось інтимнішого, аніж оті дружні розмови.
Сердечнішого, глибшого, іншого,
Що виходить за рамки простої мови.
Я хочу помовчати з Тобою, Господи!
Я хочу просто сісти на порозі хати
Навпроти срібного місячного обруча,
Прихилитися плечем до плеча,
І на Всесвіт увесь — помовчати!
|
|