Мовчазні діалоги

Кисилин. Зруйнована мрія

Розіп’ята історія сушить поламані ребра.
Під склепіннями храму принишкли уламки століть.
Воскресають вдесяте під мурами древніми верби:
У корінні столітнім бабусина молодість спить.

У засипаних мурах зітхає загублена пам'ять.
Величаве минуле притиснуте болем землі.
А світанки історії й досі тривожно туманять
І ховають пройдешнє у сіро-байдужій імлі.

В давнину тут брати в’якорили човни соціньянства.
І вигнанниця-доля всміхнулась в поліських лісах.
На землі — трударі, і — підлеглі небесного царства,
Осявала їм путь працелюбства та віри яса.

На нових хуторах чепурились хати білолиці
І поважно ступали у борознах ситі воли.
Журавлі дерев’яні клювали зірки у криниці,
Свіжі дошки стодол ще були запашні від смоли.

Вже не вперше звикали до тих тимчасових притулків.
Скільки ж мандрів позаду: Європа, як мачуха, зла.
Це відлуння доріг у душі відбивалося гулко.
Будували хати — а у жмені лишалась зола.

От і Раків позаду. Попереду пахне свобода.
Кисилин… Чи надовго він стане для братства своїм?
Може, з волі чи сейму самого, чи примх воєводи
Серед ясного неба указ прозвучить наче грім?

Прозвучав! Стрепенулися стіни ще юної школи.
Журавлі заскрипіли над бруссям спітнілих цямрин.
Чим же винні? Невгодно трактуємо Божі глаголи?
Інша віра та служба? Чи інший у нас Божий Син?

Що ж ти мало так літ накувала, зрадлива зозуле?
Знову мандри, дороги, чужі та ворожі вітри...
Тихо схлипує в грудях коротке щасливе минуле,
А майбутнє ридає рясними дощами згори.

Отака вона доля. Не треба сльозливих емоцій.
Тут лиш волю в кулак і — збирай реманент на вози.
Єретик бо завсіди невгодний, як скалка ув оці.
Співчуття не діждешся, хоч в небо кричи й голоси!

Що ж, не стала й Волинь за омріяну й бажану неньку.
Розбрелись по Європі: своїй і — нестерпно чужій.
Ми шукали братів, а натомість брати-воріженьки
Нас погнали у мандри, у світ забуття й безнадій.

Нашу віру й свободу не раз ще життя перемеле.
Заросте у село колись бита дорога прочан.
На руїнах зведуться величні колони костелу:
Переможці подякують Богу. А нам — за Йордан…

Реформація духа спіткнулась об камінь традицій.
Бовваніє костел над волинським гніздом Киселів.
На зруйнованих мурах ворона, як древняя жриця,
Поминає гаркаво поховані мрії братів...

Примітки:
Кисилин — село на Волині, у 1638—1640 роках центр социніа́нства (соцінья́нства) — раціоналістичної течії у ранньому протестантизмі.
Брати, польські брати — самоназва социніан.
Раків — місто в Польщі, головний центр социніанства з 1602 по 1638 роки.
Киселі — відомий український магнатський рід, представники якого володіли селом, звідки і його назва.