Збірка "Дзвони вічності"

Пісня

...Відспівавши, вони пішли на гору Оливну.
Матвія 26:30

Остання зустріч. Дружня і відверта.
Обмиті ноги — Вчитель і слуга.
Всі вийшли в ніч. Яка вона глуха!
Ще півень спав. Та вже бряжчала варта.

Мовчало місто. Стомлене, не чуло,
Як десь ламали пагони ріллю.
І так схилялись зорі до землі,
До древніх кедрів, на горі заснулих.

Стікає тиша з пагорба крутого.
Лиш злегка камінь вислизне з-під ніг.
...Та раптом пісня з закутків нічних
Розсипалась, як бісер, край дороги.

Співав Христос. Співали учні. Пісня
Крилом торкалась зморених олив
І билася серед калік та вдів,
Що в грудях раною пекли наскрізно.

Про що співав? Про що була та пісня?
У що вслухався Гефсиманський сад?
І чий то біль тремтіннями рулад
Вростав у всепланетні катаклізми?

Бринів в тій пісні стогін прокажених,
Ридання матері над зболеним дитям,
І крок надії в древній Сілоам,
І крик відчаю в голосі нужденних.

Вплітались в неї сльози Вартимея,
І перша кров на Каїна руках,
І безнадія душ, помножена на страх,
Й отцівський край — поганська Галілея.

І темна ніч колискою гойдала
Тужливу пісню. Скоро встане день.
Він буде судним. Там не до пісень,
Як гляне смерть диявольським оскалом.

Там буде хрест. Прокляття і Голгофа.
Там гріх в’їдатись буде у чоло.
І буде ніч, якою, як крилом,
Огорне смерть вселенську катастрофу.

Там помирати буде світу Зодчий.
Та Він стерпів. Все виніс. Не зійшов.
І вигуком: «Звершилося, Мій Отче!»
Закінчив пісню.
                     Пісню про Любов.