Збірка "Дзвони вічності"
Плітка
Змією хижо в серце заповзає
І жде моменту вжалити когось.
Лише недобре в ближньому шукає
Величність Плітка —
так вже повелось.
До білизни кістки комусь промиє
Чи очорнить із ніг до голови,
Таємне все по вітрові розвіє
І всім розкаже з втіхою злоби.
Вже не зібрать тих слів, що, як каміння,
Летіли в брата — і лилася кров,
Не стисне серце спалене сумління,
Немає співчуття і в забутті любов.
Зловтішно й радо руки потирає:
Когось уб’є, комусь воздасть хвалу.
Від неї ти нічого не сховаєш —
Все знайде й швидко пустить по селу.
Немов павук, розкине павутину,
Й сидить на чатах: зловиться пліткар,
І буде він покірніше дитини
Робити геть усе, що скаже пан.
І буде він на вухо всім шептати
Лихі слова, як хоче сатана.
Збере пліткар брудне усе на брата —
Й на суд його, хоч незначна вина.
Ось там згрішив, ось там не так одягся,
Не так сказав, чи глянув не в той бік.
Радіє Плітка: скільки ж то поживи
Для язика — не впорається ввік.
Сидить в кутку чи коршуном чигає,
Завжди в роботі, в пошуку ідей:
Величність Плітка жертву вибирає,
В тенета зла заманює людей.
|