Поза збірками

Пісня зі сковородинського саду

О, як же довго й важко ростив ти для нащадків
Той сад благословенний божественних пісень!
А скільки в ньому поту, спекоти та світанків!
А скільки болю серця — подумати лишень!

У ґрунт добра і миру дбайливо опускала
Тендітне зело правди натруджена рука,
Під поглядом ворожим, під регіт зубоскала.
Яка ж важка ця праця і страдницька яка!

Однак ти не злякався ні праці, ані світу,
Тебе ловили слава, багатство та чини.
Ти виростив на славу, твоїм теплом загрітий,
Прекрасний сад науки для дочок і синів.

Лишив у спадок вічний і з флейтою подався
У мандри по Вкраїні крізь долі та літа.
Але, поете мудрий, лишень не повертайся
І не заходь до саду: там терен й лобода.

Земля благословенна народжує мутантів,
Твоя життєва мудрість згубилась в бур’янах.
А твій садочок став могилою талантів,
Пісні подичавіли в будяччі по ярах.

З екранів та «мобілок» джерела б’ють щосили,
Дзюркочуть між дубами отруйні потічки.
І де біля калини пісні твої бриніли,
Сьогодні там Сердючка збирає черв’ячки.

Засох твій сад пісенний від сірості й бездарства,
Покрив зчорніле гілля яскравий штучний цвіт…
Ловив цей світ так довго тебе на невігластво
Але впіймався сам…
                     Аж через стільки літ!

Назад

 

   "  "