Мовчазні діалоги

Заримована любов

Безжально редактор закреслює вірша:
«Нездаро-поете, послухай, агов!
Ну що може бути в поезії гірше,
Аніж заримовані “кров” і “любов”?!

Банально,
бездарно
отак римувати!
Де ж думки політ, де твої словники?
В поезії треба
шукати,
шукати!
З найкращих слів-перел низати рядки!»

Ну що ж, вчений муже, перечити марно:
Писати отак — для ворожих зловтіх.
Не просто знайти слово влучне, та гарне,
Та ще й особливе, не так, як у всіх.

Я ж думки ніяк вгамували не можу,
Що рветься на тлі хитромудрих розмов,
Коли враз пригадую днину негожу,
Де в болях-воланнях земних молитов
У вічній поемі, на інші не схожій,
Небесною мудрістю, почерком Божим
Навік заримовані кров і любов.

Коли між камінням голгофського схилу
Червоним бурштином губилася Кров,
Вона в епіцентрі страшного горнила
У щастя моє вримувала Любов.