Мовчазні діалоги

* * *

В січневих морозах гартується поле.
Втирається снігом озиме стебло.
Життя не зупиниш зимою, відколи
        Насінням добра у борознах долі
        На щастя і біль проросло.

Розтануть сніги і оголять посіви.
В зелене буяння громи упадуть.
Зведеться життя молоде і красиве,
        Ранкові прокотяться зливи,
        А там вже й джмелі загудуть...

Ростиме, вбиратиме соки землиці.
Стебло обганятиме днів часоплин.
І теплої ночі під блиском зірниці
        Здивовано визирнуть лиця
        Маленьких зернин...

Червневі світанки обмиють росою
Ще юне колосся. Запахнуть меди...
І будуть дощі, і гроза за грозою,
        І життя стане злою грою...
        Та потрібно-таки рости.

Гартоване снігом, дощем та громами,
Зародить життя у серпневій імлі…
Людино!
                 Зростай же рясними ланами,
        Життя збагативши хлібами,
        Щоб світ на добро не змалів.

Назад

 

   "  "