Мовчазні діалоги

* * *

І дороги були не ширшими,
як і всі, шепотів «люблю»,
але доля засіяла віршами
мою зорану болем ріллю.

Взеленіли поля римовано,
забуяли шаленством слів.
В мою долю навік вкарбовано
кольоровість буденних днів.

І тріпоче душа стривожено,
і пульсує у ритмі строф,
як на роси, ніким не ходжені,
ляже біль моїх молитов…