Збірка "Дзвони вічності"

* * *

Палало небо, перша мить світання,
Сріблились роси іскрами в житах.
І у гаю під куполом багряним
Посвистував спросоння ранній птах.

Ліниво верби коси заплітали,
Дрімав ще явір, мліючи вві сні.
І так широко маки позіхали...
Втікала ніч на чорному коні.

Стою в мовчанні — боязко й дихнути,
Дивлюсь, як день з колиски вироста.
П’янить земля пахучим зіллям рути.
А срібло ранку падає в жита...

Отак, напевне, в перші дні творіння
Стояв Господь, і сяяло лице:
«Чудово все!» — Й тоді в благоговінні
Схилилось низько все перед Творцем.

«Чудово все! — повторюю з натхненням.—
Великий Ти у мудрості Своїй!»
О Господи! Пануй в душі смиренній
І день новий створи на втіху в ній.

Чудово все Ти твориш в цьому світі.
Чудовий Всесвіт бачу навкруги.
Як промінь сонця літнього в зеніті,
Твій дотик ніжний, теплий та легкий.

...Іскриться ранок, сипле в серце роси,
Співають струни неба і душі,
І котить сни туман простоволосий...
А я біжу крізь мокрі спориші,

Спішу до Тебе, добрий, вічний Боже,
Подякувать за рідний, милий край,
За те, що небо маю чисте й гоже,
Що душу тішить весен дивограй.

Спливає ранок, день новий рождає,
Ще день один у нашому житті.
Я дякую, що він мене єднає
З Тобою, Боже, тут і в майбутті.