Збірка "Дзвони вічності"

* * *

Двадцятий вік здаємо до архіву
І з трепетом вдивляємось у ніч.
Що там попереду?
                     Фальшиво
Звучить акорд примарливих сторіч.

Чекаєм щастя...
                     Тільки серце плаче,
Не радує сучасний Діснейленд.
І чайкою розпачливо кигиче
Такий важкий життєвий дивіденд.

Спинити б час. І біг свій зупинити.
Підняти з пилу втрачені слова,
І наші мрії, долею побиті,
І світлий погляд доброго Христа.

Безпомічним та немічним припасти
До ніг Його, пробитих на хресті.
І тільки там збагнути, що є щастя
І що найбільш важливе у житті.

І суєту струсити, як непотріб,
І вслухатись, як серце калата.
А може, то не серце — може, вкотре
До мене лине ніжний стук Христа?..

Через століття стукає — і знову
Життя вдихнуть в схололу хоче кров...
Я не здаю в архів Христове Слово,
Бо Він не здав в архів Свою любов.