Публіцистика

Інформаційний терор

Заздалегідь попереджую: у цій статті я буду критикувати своїх колег. Хтось вважає це лицарством, хтось — поганим тоном, ще для когось — це зведення рахунків, а то й грубий піар. Але я все-таки наважуся.

Вважаю, що фраза, винесена у заголовок, — не просто вдалий літературний прийом, на який хочу зловити читача. А розумію її буквально. Без усяких переносних значень чи гіпербол. Ми живемо (у прямому розумінні слова) в стані інформаційного терору. Він більш небезпечний, аніж несподівані атаки терористів у метро, літаках, поїздах чи у театрах. Якщо всі терористичні атаки є локальними, то цей набув світового масштабу. Чим же він страшний?

Найголовніша мета будь-якого терориста — нагнати страху і змусити жертву виконати його умови. Яким способом він це чинить, залежить він власної фантазії та здібностей самого терориста. За людьми, які влаштовують подібні атаки, полюють найкращі підрозділи поліції та спецслужб, але інформаційні терористи працюють відкрито, ба, навіть з благословення та під прикриттям отих всіх спецслужб.

Життя сучасної людин неможливо уявити без інформації. Вона потрібна працівникові будь-якої галузі. І небезпідставно вважається, що це найцінніший товар. А якщо це товар, його потрібно вдосконалювати, його потрібно вміло піднести покупцю. Тому-то нині так активно та високопрофесійно над цим працюють мільйони представників журналістської та навколожурналістської братії. І нерідко, а точніше в переважній більшості, роблять вони це, м’яко кажучи, далеко не чистими засобами.

Чи можна уявити сьогодні інформаційну передачу без сюжетів, які наганяють жах, тривогу, неспокій, невпевненість? Погодьтеся, що ні. Землетруси, цунамі, пожежі, катастрофи, військові сутички, вбивства, політична нестабільність є обов’язковим атрибутом будь-якого блоку новин. «Але ж це правда» — скажете ви! Так, правда. Але чи задумувалися ви над тим, з яким настроєм вимикаєте телевізор, радіо, відкладаєте прочитану газету чи закриваєте інтернет-сторінку? Чого у вас більше залишається в душі: оптимізму чи тривоги? Що саме ви завтра будете обговорювати з колегами та знайомими: успіхи харчової промисловості чи чергову сенсацію з рубрики пригод та катаклізмів? Стан сучасної людини, яка живе у подібному вирі інформації, можна висловити одним словом — неспокій. Неспокій за себе, за завтрашній день, за своїх дітей. Бачачи всі негативні прояви життя та природи, нам мимоволі хочеться щось змінити, кудись утекти. А куди ж ти втечеш? От і доводиться постійно ходити під дамокловим мечем страху та тривоги.

Можливо, навіть самі журналісти не усвідомлюють того, що вони стали знаряддям у масштабній терористичній атаці на суспільство. Біблія називає головного терориста людства: диявол. Саме він зацікавлений у тому, щоб усі люди жили у страсі. Він створює усі ці проблеми на землі, щоб потім розтиражувати їх у теле-, радіо новинах, у газетах та журналах. А коли люди живуть у постійному страсі, то цей страх з часом переростає у паніку. А людина в паніці стає некерованою, не може тверезо оцінювати дійсність, вона стає сліпим знаряддям у руках сатани.

Як це не гірко, але подібним наганянням страху займаються і християнські журналісти. Вони наполегливо вишукують серед маси інформації таку, в якій найбільше жахів. Нерідко можна прочитати у християнських виданнях такі собі апокаліпсистичні «страшилки», на яких потім будуються проповіді. Такі любителі «смаженого» аж руки потирають, коли десь щось стається: от, мовляв, правду Біблія каже...

Даруйте, а що ж каже Біблія?

А от Біблія, хоча і чимало каже про тривожний, непростий та жорстокий час перед другим приходом Христа, є напрочуд оптимістичною книгою. Ісус Христос, Якому належить чимало висловлювань про ті останні часи, насправді прийшов у цей світ, щоб дати людям надію, не залякати карами небесними, а потішити: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим, проповідувати полоненим визволення, незрячим прозрінням, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лук. 4:18); «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, — і знайдете спокій душам своїм» (Мт.11:28-28). Головною темою Його повчань та проповідей була саме втіха та надія, Царство небесне, громадянином якого можна стати вже тут, на землі. Він Сам, будучи Любов’ю, хоче дати цю любов кожному, хто її прагне. А «любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі. Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1 Ів. 4:17-18).

Тому наше завдання — не лише жити серед цього тривожного світу спокійно, але й нести цей спокій неспокійним людям. Це не означає, що ми не повинні і згадувати про оті неприємні, тривожні новини, які немов лавина сунуть на нас з екранів телевізорів та зі сторінок газет. Ми просто не повинні надто акцентувати на них увагу, а знаходити заспокоєння в Бозі і тим самим подавати добрий приклад оточуючим.

Христос перед Своїми стражданнями виголосив знамениту проповідь-пророцтво про те, що має статися перед кінцем всього. І багато хто не бачить у ній головної думки, зосереджуючись на страшних ознаках, які чекають людство. А там, як підсумок усього сказаного, Ісус каже до Своїх вірних: «Пильнуйте і будьте готові!» Отже, Бог відкрив їм це для того, щоб пильнувати за собою і бути постійно готовими до зустрічі Свого Спасителя. А чи можна боятися зустрічі з особою, якій довіряєш, яку любиш, яку чекаєш? Боїться лише той, хто не готовий.

Звичайно, нам не уникнути тієї страшної інформації, яка щодня лине на нас. Але вона не повинна заволодіти нашим розумом, нашим серцем і нашим духом. Ми не повинні впадати в паніку, а правильно реагувати на події, що відбуваються навколо нас. Бо й Сам Бог інформує нас про ті нелегкі часи, давши книгу Об’явлення. Але знову ж таки, Він дав її не для залякування, а для того, щоб той, хто «читає, слухає і додержує слово цього пророцтва», був Блаженним! (Об. 1:3) Тому блаженні ми, коли інформаційний терор сатани не похитає нашої віри, а, навпаки, зміцнить наше серце, і ми, дивлячись на навколишні події, кажемо: «Прийди, Господи Ісусе» (Об. 22:20).