Публіцистика

«А я думав…»

Історія Наамана одна з найбільш захоплюючих та цікавих у Слові Божому. Вона цілком підійшла б для зйомок фільму. Події розвиваються інтригуюче, сюжет напружений, і — щаслива розв'язка. Не дивно, що до цієї біблійної оповіді часто звертаються проповідники, знаходячи в ній багато повчального.

Що ж, звернемося до неї і ми.

Не вдаючись у подробиці всієї оповіді, зупинимося на одному епізоді, коли знатний закордонний вельможа зупинився перед скромним помешканням єврейського пророка. Ми вже звикли до численних зустрічей на найвищому рівні — їх часто показують по телебаченню, публікують у пресі. Міжнародні стосунки такі інтенсивні, що практично кожного дня хтось когось зустрічає. І будь-яка держава намагається зробити цю зустріч якомога соліднішою. І не тільки держава. Зустріч високих гостей вимагає від тих, хто приймає, максимум уваги, пошани, іноді особливих церемоній. І для кожного з нас шанобливий прийом вважається знаком вихованості та гостинності. Чого не скажеш про Єлисея, пророка із Самарії...

Нааман був людиною високого рангу. Коли він почув від своєї малолітньої рабині про те, що на її батьківщині є можливість оздоровитися, він перш за все звернувся до царя тієї землі. Це була справа, як би ми сьогодні сказали, державної ваги. І приїзд Наамана до Ізраїлю носив офіційний характер: той навіть заручився листом свого царя. Закордонний воєначальник цілком справедливо розраховував, що буде прийнятий згідно міжнародних норм гостинності. Тому вже першим розчаруванням і якоюсь мірою образою для нього було те, що ізраїльський цар нічим не міг допомогти йому. Як виявилося, потрібно йти до якогось самарійського пророка, про якого навіть сам цар мало чув. Та нікуди не дінешся: надто вже тіло свербить. Але там знатного вельможу чекав справжній удар: пророк до нього навіть не вийшов, лише якогось слугу послав. І до того ж такою образливо простою здалася Нааману порада Єлисея: йди до річки та й вмийся. «І розгнівався Нааман, і пішов і сказав: Ось я подумав був: він вийде до мене, і стане, і закличе Ім'я Господа, Бога свого, і покладе свою руку на те місце, і вилікує прокаженого... Чи ж не ліпші Авана та Парпар, дамаські річки, від усіх Ізраїлевих вод? Чи не міг я вимитися в них, і стати чистим? І повернувся він, і пішов у гніві» (2 Цар. 5:11,12).

«Ось я подумав був...» Скажіть, чи не знайома вам ця фраза і чи не по сучасному вона звучить? Потрапляючи у важкі життєві ситуації, ми різними засобами намагаємося вийти з них. І, як правило, наперед знаємо як саме повинна вирішитися ця проблема. У нашій свідомості вже є сценарій подій, які повинні передувати такому вирішенню. Так само, як у Наамана. Він наперед уявив, як саме пророк буде його оздоровлювати. На його думку, Єлисей, як спеціаліст своєї справи, повинен мати своєрідний ритуал, це повинно бути яскраве, незабутнє дійство, яке б мало не лише щасливе завершення, але й гарно виглядало. Тим більше, він же не простий чоловік, а впливова особа...

У наш час багато людей повторюють помилку Наамана, коли мова йде про божественне зцілення. Не всі віруючі люди до кінця усвідомлюють суть та принцип такого зцілення, будуючи у своїх думках власний сценарій, за яким повинен діяти Бог.

Поштовхом до написання цієї статті стала редакційна пошта, в якій є листи з проханням допомогти у складних життєвих проблемах і зокрема у хворобі. Ми розуміємо наших дописувачів, їхні біль та горе, іноді розпач та безнадію. Ми співчуваємо їм в їхній біді, тому ні в чому не звинувачуємо дати добру настанову, біблійний напрямок для божественного зцілення.

Слово Боже каже, що ми маємо повне право звертатися до Бога за зціленням від будь-яких хвороб, що прийшли у наше життя. І говорить про це багато і детально. Коли Син Божий зійшов на землю і в людській подобі перебував серед людей, одним із найбільш важливих Його служінь було служіння зцілення. «Тоді багатьох уздоровив був Він від недугів і мук, і від духів злих, і сліпим багатьом вернув зір» (Лук. 7:21). Після Його вознесіння це служіння, як естафету, прийняли апостоли, а згодом усі, хто увірували в Ісусове ім'я: «А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім'я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип'ють, не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, і добре їм буде!» (Мр. 16:17,18). Більше того, серед дарів Духа Святого, Який зійшов на Церкву, особливе місце займає дар зцілення. І історія Церкви, в тому числі і сучасна, знає багато прикладів, коли через ту чи іншу особу Господь творив і творить чудеса зцілення. Є вони і серед нас. Чиєсь служіння обмежується лише своєю та сусідніми церквами, а когось знають далеко за межами країни. До таких мужів Божих виникає ціле паломництво і часто доводиться якось організовувати це служіння. Служителі світового масштабу іноді роблять з нього своєрідні шоу, видовище, на які збираються багатотисячні натовпи, що нерідко призводить до відходу від божественних принципів. Не будемо їх критикувати, а звернемо увагу на тих, хто чекає оздоровлення.

В листах до редакції нас часто просять дати адресу того чи іншого брата, що має дар зцілення, або передати йому їхні листи із проханнями та проблемами. Здавалося б, нічого дивного в цьому немає: людина, що має фізичну, а, можливо, і духовну проблему, надіється, що Господь допоможе їй через цього Божого служителя. Що, власне, Дух Святий і робить. Насторожує інше. Хоча про це в листах прямо і не пишуть, але ми, ніби читаючи між рядками, бачимо, що для багатьох людей Господні посудини, як ми іноді називаємо обдарованих служителів, стають чимось на зразок простого ворожбита, який здатний через молитву чи покладання рук зцілювати хвороби. Для багатьох він — остання інстанція і єдина надія. Зауважте: люди надіються не стільки на Бога, скільки на людину, що має дар зцілення. І коли нарешті потрапляють «на прийом», розчаровано повертаються без видимих результатів. Чому так?

А тому, що «я думав...». Думав, що оця людина є «спеціаліст» вищого класу, ніж мій пастор. Думав, що зцілювати — це її робота і коли я потраплю до неї, то вона вирішить усі проблеми. Думав, що вона має свої якісь особливі методи зцілення, по-особливому кладе руки, по-особливому молиться...

Я часто бував в одного брата, якого знають далеко за межами області, через якого Господь зробив багато чудес, в тому числі і звільняв від хвороб. І мені завжди впадало у вічі його ставлення до божественного зцілення. Він не робив з нього, чи зі свого дару, чогось особливого, нібито зцілювати — це привілей лише особливих служителів. Він просто відкривав свою Біблію і просто читав: «І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите» (Мт. 21:22). Пригадую, ця сторінка в його Біблії була витертою від частого користування. Він просто приводив людину до усвідомлення того, що зцілити може лише Христос через власну віру хворого і повну надію на Нього. Друге, що він обов'язково робив, — приводив людину до освячення, до повного звільнення від усіх гріхів, які переважно і є причиною хвороб. А потім просто молився. Без особливих фраз, без особливих ритуалів. Для нього зцілення було чимось природним, звичним, як дитині попросити щось у батька.

Дійсно, Слово Боже саме так висвітлює нам принцип божественного зцілення: «Чого не попросите... отримаєте». Ніяких фантастичних умов, ніякої платні, ніяких особливих зусиль. Лише — молитва, віра та освячення. Христос, коли зцілював людей, не використовував виняткових ефектних засобів, Він лише своїми словами чи діями підводив людину до головного — щоб у її серці зародилася хоча б маленька іскорка віри. Не випадково, до багатьох зцілених Він казав: «Віра твоя спасла тебе...» І найбільш поширеною помилкою сьогоднішніх віруючих стосовно божественного зцілення є те, що для багатьох воно занадто «просте». Як для Наамана. Його слуги казали: «Пане, а якби той пророк сказав тобі вчинити щось велике, незвичне, особливе, чи не зробив би ти?» Звичайно, зробив би! І ми зробили б! Ми готові їхати куди завгодно, платити великі гроші, шукати особливих «посудин» та гучних молитов. А Яків у своєму посланні каже: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім'я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться» (Як. 5:14). Причина того, чому після тривалих пошуків та поїздок ми не завжди отримуємо зцілення, полягає в тому, що ми нехтуємо простими біблійними словами, нехтуємо своєю церквою, до якої ходимо, своїми служителями, вважаючи їх або мало духовними, або такими, в котрих відсутній дар віри. «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви...» Оздоровлення не залежить від особи служителя, вже той факт, що він служитель, дає йому право молитися, мастити оливою та класти руки на хворого. «І молитва віри вздоровить недужого...» Не служитель, а молитва віри вздоровить — насамперед віра самого хворого і віра служителів. «І Господь його підійме».

Ми повинні зрозуміти, що Бог перш за все діє через Церкву. «Поправді кажу вам: Що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі, і що тільки розв'яжете на землі, розв'язане буде на небі» (Мт. 18:18). Саме через Церкву, частинкою якої ми є, отримуємо від Ісуса усі благословення і єднання з Ним. А може причиною того, що їдемо за сотні кілометрів шукати зцілення є те, що там нас ніхто не знає, бо у своїй церкві соромно признаватися у гріхах чи маємо з нею або з кимось із братів чи сестер «натягнуті» стосунки? Може, думаємо, що нас тут не розуміють? Може, хочемо зцілення, не змінюючи свого життя, не виправляючи помилок, про які у місцевій церкві знають? Може, ми бачимо лише другу частину Господньої обітниці: «...просіть, чого хочете, і станеться вам!» (Iв. 15:7), забуваючи, що перед цими словами написано: «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть...»?

Будемо просити, будемо вірити, будемо дотримуватися Господніх слів і — отримувати зцілення. Цього Він хоче, бажає допомогти нам у нашій біді, але над усе Він хоче слухняності, довіри і зцілення нашого серця, у якому нерідко бувають прояви непокори та власних амбіцій.

«І оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього» (1 Iв. 5:14).

Назад

 

   "  "