Публіцистика

Як Ісус міг бути безгрішним, народившись від грішної жінки?

Запитання цілком логічне, особливо якщо згадати біблійний вислів: «Хіба ж виноград на тернині збирають або фіги із будяків?» Але саме в тому і велич та таємниця втілення Сина Божого, що Він, народившись від звичайної земної жінки, був усе Своє життя святим та безгрішним.

Мене здивувала відповідь на це запитання одного християнського радіопроповідника. Він пояснив це досить оригінально: гріх, мовляв, переходить до дітей не від матері, а тільки від батька. Не будемо вдаватися в подробиці подібного трактування, оскільки воно не підтверджується Словом Божим, та й недоречне з погляду простої логіки.

Запитання стане зрозумілим, коли ми звернемося до складових частин самої людини. Як відомо, людина складається з трьох природ, які суттєво відрізняються одна від одної, але разом утворюють велике чудо — людську істоту, це — тіло, душа і дух. Всі три складові перебувають у різних площинах, але безпосередньо впливають одна на одну. Тому нам дуже важливо дізнатися, яку ж саме складову людської істоти зіпсував гріх, а отже зробив її грішною.

Найперша відповідь, що напрошується, стосується тіла: що, що, а воно таки, певно, найгрішніше. Біблія неодноразово наголошує на гріховності тіла: «Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей» (Рим. 6:12); «Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм добре...» (Рим. 7:18) і т.і. І люди протягом століть ретельно очищали своє тіло від нечистоти: саме на цьому, можна сказати, стоїть старозавітній Закон, слово «очищення» в ньому є ключовим. Але Христос вказав на інше джерело духовної нечистоти (або гріха): «Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину» (Мт. 15:18), а іншого разу наголосив, що людина стає перелюбником, вбивцею не тоді, коли ці гріхи виявляються через вчинок, тобто через дію тіла, а вже тоді, коли вони зароджуються в думках (див. Мт., 5 розділ). Це говорить про те, що в людині зіпсутою та грішною є перш за все його внутрішня істота, її душа. Зовні можна показувати себе вихованим, чемним, порядним і за все життя не зробити нічого поганого, але душа все одно буде грішною. І коли перші люди — Адам з Євою — виявили непослух Творцеві, це був непослух їхньої душі. Вони спочатку прийняли відповідне рішення у своєму серці і лише після цього зробили гріх. «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19). Таким чином носієм гріховної природи є людська душа, саме вона є зіпсутою та гріховною. А ця зіпсутість безпосередньо впливає і на інші складові людини: на її дух та тіло. Тіло, яке створене з хімічних елементів, є лише тимчасовим «будинком» для нашої безсмертної душі. А який хазяїн — такий і будинок. Якщо господар недбайло — то і сам будинок, і навколо будинку все буде занедбане; якщо душа уражена гріхом — це обов'язково відіб'ється і в тілі. З другого боку, зіпсутість душі впливає на людський дух, який безпосередньо має зв'язок з Богом. Коли ж душа потонула у гріхах, вона не дає духові тримати цей зв'язок з небом.

І в такому, далеко не привабливому стані жило людство. Тіло годило гріхові, а дух мучився у в'язниці. Апостол Павло висловив цей невимовний біль та тугу знаменитою фразою: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» (Рим. 7:24).
Слава Всемогутньому Богові, що апостол міг продовжити свою думку такими оптимістичними словами: «Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого»!

Так, саме через Ісуса Христа ми звільнилися не лише від нашого гріховного тіла, але й від гріховної зіпсутої природи нашої душі: «Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла і за гріх осудив гріх у тілі... А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його» (Рим. 8:3).

Христос дивовижним чином поєднав у Собі дві природи: від Небесного Отця Він отримав безгрішну та чисту душу, а від діви Марії — фізичне тіло. І оскільки тіло, яке мав Ісус, було підвладне безгрішній душі Сина Божого, то і воно також було безгрішним: «Провини Він не учинив, і не було в Його устах омани...» (Iс. 53:9). «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Фил. 2:6). Христос отримав від Своєї земної матері лише подобу людини, тобто видиме тіло, яке стало тимчасовою «хатинкою» для Месії, Спасителя світу. Саме це поєднання в Ісусі двох природ, тілесної та духовної, засудило «гріх у тілі» (Рим. 8:3) і дало поштовх до відродження нашої гріховної душі. Отож, «виправдавшись вірою і маючи мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1), ми повинні жити так, щоб «непорушений дух... і душа, і тіло були непорочно збережені на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол.5:23).